"Ніч"

Кінець зими 319 року нового часу

Гео, місто Умбра, ніч того ж дня

Домаха ще не встигла остаточно заглибитися у сон, коли відчула — у кімнаті вже не сама. Ледь вловимі кроки… Королева розплющила очі, намагаючись у темряві розгледіти непроханого гостя. Рука автоматично потягнулася під подушку, де в піхвах ховався гострий і надійний кинджал. Вона вміла ним користуватися, тож невідомого очікував сюрприз.

Сатха став коло вікна — навмисне саме там, у смузі місячного світла, щоб вона впізнала його.

Охоронець не рухався, лише дивився.

— Ти?.. Навіщо… тут? — голос королеви зрадницьки затремтів, поки рука все ще стискала руків'я зброї.

— Тому що більше не витримую, — відповів він, роблячи кілька кроків до неї. — Сьогодні весь день милувався тобою… Захоплювався тим, як горда королева трималася серед кодла префектових лизоблюдів... І хотів тебе з кожною хвилиною все більше. 

Останні слова він промовив уже біля самого ліжка.

Домаха підвелася, відчуваючи, як тепла ковдра сповзає нижче, оголюючи шию та ледь прикриті сорочкою плечі. На долю секунди вона пожалкувала, що на ній не якась вишукана, мереживна річ, а звичайна бавовняна. Раніше в неї не було причини вбиратися у звабливу білизну.

Та в темному погляді Сатхи горів вогонь. Його мало цікавило, що на ній.

— Якщо накажеш піти — я піду, — промовив він. — Тільки скажи. 

Домаха не збиралася казати нічого подібного. Особливо тепер, коли він був настільки близько, що вона на якомусь тваринному рівні відчувала його запах. Вона вже все вирішила.

Замість слів королева простягнула руку, вхопила особистого охоронця за сорочку й потягла до себе на ліжко. Такого повороту подій Сатха не очікував. На мить він здивувався, а потім забув про все, окрім цієї шаленої жінки, з якою вони сплелися в обіймах, не то цілуючись, не то кусаючись.

— Ти не уявляєш, — прошепотів він, торкаючись губами її вуха, — як я мріяв про тебе. Ще дорогою до Умбри. Кожної ночі. Особливо після того поцілунку.

Домаха нічого не казала. Достатньо було того, що говорило тіло. Жадібне і гаряче...

Диск повного Великого Місяця заховався за хмарами. Тоді виглянув — лишаючи на стінах тремтливі тіні, вихоплюючи з темряви моменти злиття двох людей. А потім набігли густі, важкі хмари, закрили диск і ніч поглинула все.