"Відбуття"

Середзим’я 319 року нового часу

Гео, десь у землях саваші

Коли Історик Ібер нарешті пішов, Зрячий підвівся зі стільця, трохи постояв, дивлячись у невелике вікно, а тоді перемістився на ліжко.
Хоч його тіло вже давно не знало болю, все ж щось гнітило, тиснуло зсередини. Він розумів: продовжувати немає сенсу.
Останній почувався застарілим механізмом, який відпрацював своє. Це не було чимось неприємним для нього — просто факт. Келхун не мав нічого проти. Зрячого це не бентежило. 

Старший Історик Ібер йому, можна так сказати, подобався. Ібер мислив широко, не сприймав усе на віру — він перевіряв.
Він теж був експериментатором.
Якщо обирати між нелогічним, імпульсивним, деструктивним Міченим і Істориком — тут не було про що довго думати.
Історик — раціоналіст, але люди для нього зрозуміліші, ніж для Зрячих. Раціоналіст і гуманіст.

Зрештою, і самі Зрячі — лише частина експерименту.
Останній не шкодував, що дезактивував Банита та Амадея: обидва були надто неадаптивні, немутабельні.
Їхня нездатність послабити контроль над процесом щоразу призводила до передчасного припинення експерименту, марну втрату посівів.

Після всіх досліджень і спостережень Келхун дійшов висновку, що в систему керування необхідно додати, так би мовити, материнську складову — компонент м’якості, прийняття і емпатії.

Тепер, коли він усвідомив, що ця програма має потужну й надійну систему саморегуляції, Зрячий готувався завершити місію.

Вимкнувши реакцію на зовнішні подразники, Останній відкрив канал:

— Зрячий Келхун кличе вас. Ініціюю згортання програми Зрячого. Вийдіть на зв’язок.

Він говорив уголос, хоч міг зробити це телепатично.
Але зараз йому подобалося вимовляти звуки.
Вони дивним чином тішили — можливо, тому, що зовсім скоро він утратить навіть це просте задоволення.

— Моє Вище Я, з’єднай мене з Центром цієї галактики. Прошу включити фільтри, обрати найчистішу хвилю... Прискорення... З’єднання.

Він мовчав кілька хвилин, ніби чекаючи, а тоді промовив:

— Дякую за співпрацю.

Останній склав руки на грудях, переплівши пальці, і максимально розслабив тіло.

— Виходжу на центральний стрижень. Світловий стовп. Глобальне центрування.
Активація завантаження всієї бази даних у центральну мережу Творця, відділ «Хроніки». Ініціюю повне злиття.

Після цих слів тіло Келхуна — відомого всім як Останній Зрячий — затряснося.
Дихання й серцебиття прискорилися.
Келхун ніби спостерігав десь збоку. Зрячий чітко знав, як має проходити процес завантаження й відключення.

У цей момент він відчував пульсацію і... одночасно... легкість, невагомість.
Потім активувалася потужна гамма почуттів, дуже наближена до того, що люди називають емоціями. Для переходу потрібна була саме людська складова.
Хоч його Код Творця завантажено штучно — зараз людська частина «Я» активувалася максимально, щоб дати останній, потужний імпульс.

— Завантаження успішне. Передано сто відсотків.

Дихання і серцебиття сповільнилися.

— Ініціюю завершення місії та від’єднання від інформаційного ядра планети. Згортаю програму.

Пульс продовжив сповільнюватися.

— Зворотний відлік.

Зрячий знав, що буде далі.
Після «біохімічного шторму» — поступове згасання всіх функцій.
Останній імпульс — синхронізований спалах електричної активності у мільйонах нейронів.
Протягом п’яти-десяти хвилин мав відбутися повний перехід.