"Відбуття"

Середзим’я 319 року нового часу

Гео, десь у землях саваші

Коли Історик Ібер нарешті пішов, Зрячий підвівся зі стільця, трохи постояв, дивлячись у невелике вікно, а тоді перемістився на ліжко.
Хоч його тіло вже давно не знало болю, все ж щось гнітило, тиснуло зсередини. Він розумів: продовжувати немає сенсу.
Останній почувався застарілим механізмом, який відпрацював своє. Це не було чимось неприємним для нього — просто факт. Келхун не мав нічого проти. Зрячого це не бентежило. 

Старший Історик Ібер йому, можна так сказати, подобався. Ібер мислив широко, не сприймав усе на віру — він перевіряв.
Він теж був експериментатором.
Якщо обирати між нелогічним, імпульсивним, деструктивним Міченим і Істориком — тут не було про що довго думати.
Історик — раціоналіст, але люди для нього зрозуміліші, ніж для Зрячих. Раціоналіст і гуманіст.

Зрештою, і самі Зрячі — лише частина експерименту.
Останній не шкодував, що дезактивував Банита та Амадея: обидва були надто неадаптивні, немутабельні.
Їхня нездатність послабити контроль над процесом щоразу призводила до передчасного припинення експерименту, марну трату посівів.

Після всіх досліджень і спостережень Келхун дійшов висновку, що в систему керування необхідно додати, так би мовити, материнську складову — компонент м’якості, прийняття, емпатії.

Тепер, коли він усвідомив, що ця програма має потужну й надійну систему саморегуляції, він готувався завершити місію.

Вимкнувши реакцію на зовнішні подразники, Останній відкрив канал:

— Зрячий Келхун кличе вас. Ініціюю згортання програми Зрячого. Вийдіть на зв’язок.

Він говорив уголос, хоч міг зробити це телепатично.
Але зараз йому подобалося вимовляти звуки.
Вони дивним чином тішили — можливо, тому, що зовсім скоро він утратить навіть це просте задоволення.

— Моє Вище Я, з’єднай мене з Центром цієї галактики. Прошу включити фільтри, обрати найчистішу хвилю. Прискорення. З’єднання.

Він мовчав кілька хвилин, ніби чекаючи, а тоді промовив:

— Дякую за співпрацю.

Останній склав руки на грудях, переплівши пальці, і максимально розслабив тіло.

— Виходжу на центральний стрижень. Світловий стовп. Глобальне центрування.
Активація завантаження всієї бази даних у центральну мережу Творця, відділ «Хроніки». Ініціюю повне злиття.

Після цих слів тіло Келхуна — відомого всім як Останній Зрячий — затрусилося.
Дихання й серцебиття прискорилися.

Він відчував пульсацію, одночасно — легкість, невагомість.
Келхун ніби спостерігав десь збоку. Він чітко знав, як має проходити процес завантаження й відключення.

І в цей момент — він відчував.
Це було майже тим, що люди називають емоціями.

Для переходу потрібна була саме людська складова.
Хоч його Код Творця було завантажено штучно, зараз людська частина «Я» активувалася максимально — щоб дати останній, потужний імпульс.

— Завантаження успішне. Передано сто відсотків.

Дихання і серцебиття сповільнилися.

— Ініціюю завершення місії та від’єднання від інформаційного ядра планети. Згортаю програму.

Пульс продовжив сповільнюватися.

— Зворотний відлік.

Зрячий знав, що буде далі.
Після «біохімічного шторму» — поступове згасання всіх функцій.
Останній імпульс — синхронізований спалах електричної активності у мільйонах нейронів.
Протягом п’яти-десяти хвилин мав відбутися повний перехід.