"Северин веде військо"

Ближче до середини весни 320 року 

Гео, дорогою до Сіра Зона

      Королева розпорядилася, щоб військо очолили саме Северин і Старий Стриг. Вони взяли з собою сотню найкращих воїнів. Ібер повідомив, що більше брати нема сенсу. Сотні з головою вистачить, аби допомогти вгамувати біснуватого префекта. Мічений не очікує армії.

     Домаха лишилася правити народом Верхніх Земель й чекати повернення Северина. Вони вже все обміркували та про все домовилися. Весілля відсвяткують після перемоги.

    Які можуть бути урочистості, коли Домаха мала б ще носити вдовиний траур? Обоє чудово розуміли, що оголошувати про повернення зниклого на роки спадкоємця престолу теж не на часі. Не вистачало ще, щоб королівство лихоманило сумнівами та дестабілізацією влади.

     Звісно, весілля буде найкращим виходом із дивної ситуації: королева, хоч і не народила спадкоємця, все ж мала законні права на владу, а Северин був законним сином попереднього короля. Довести його невинуватість у смерті батьків буде складно та все ж реально. Є свідки: Старий Стриг, Шандра, конюх, який бачив Северина на конюшнях у той час, коли короля і королеву вбили, і Кантор, який був у курсі тих уже тепер давніх подій. Віктор йому сам розповів, як Мічений допоміг «вирішити питання з коронацією» взамін на підтримку армією.

     Оскільки дядьку Северин уже помститися не міг, він мріяв власноруч прикінчити Міченого.

— Усі знали, що Віктор — ще те лайно, але ж його не називали вбивцею. Тепер і Віктора вбито. А тут з’являєшся ти. І які висновки можуть зробити? Помста, влада — що завгодно. За бажання версій придумають десятки. Тому варто відкласти оголошення твого повернення та саме весілля — до завершення війни з Міченим, — висловлювала свої умовиводи Домаха, у вечір перед його від'їздом.

     У Северина тоді на мить промайнула думка: "А чи не сподівається вона часом, що я загину… а вона залишиться правити одноосібно? А там і… заміж вийде…". Але він відкинув ці недоречні думки. Домаха — людина слова. Він вірив їй. Інакше б не погодився на шлюб, а радше вимагав її зречення престолу.

        До Сірої Зони армії Северина було ближче, ніж Міченому, тому їм довелося почекати, переконавшись, що префект їде попереду них. Вони трималися на солідній відстані, такій, щоб жоден з людей ворога не зміг ані почути брязкіт обладунків, ані розгледіти рух загону. Задум був такий, що вони з’являться в тилу ворожої армії, тоді як Іберові воїни зустрінуть префекта спереду.

     Северин поглядав на своїх людей, поки загін спускався з гір. Стежка була вузька, камінці осипалися під копитами, а холодний, сирий вітер часом ховав людей у білястій імлі. Кожен воїн вправно володів мечем, луком та списом. Піхоти налічувалося сорок чоловік, кінноти і лучників — по три десятки.

     Стриг, зосереджений і рішучий, їхав поруч. Северин помітив, що товариш принарядився. Він одягнув масивні золоті сережки у формі молота, заплів волосся у тугу косу і перев’язав її шкіряним ремінцем із золотою фігуркою у вигляді вовка. Прикраси часом відбивали котрийсь з рідкісних у цю хмарну погоду сонячний промінь.

— Біснуватий префект думає, що всі навколо нього дурні. І саме це грає нам на руку. Але Мічений не слабак. Він упертий, злий і коли загнаний у кут — небезпечний, наче поранений звір. Навіть доньку не пожалів.

— А Ібер, Історик цей, теж нівроку. Головастий, хитрий, — мовив Стриг, схвально кивнувши. З Северинових розмов він зрозумів, що Ібер гідна людина. — А та гармата… Ніколи не думав, що доживу до війни і стрілянини з гармат.

Северин глянув на свого колишнього вчителя, а тепер вірного друга і сказав: 

— Після перемоги гармату маємо знищити. Так має бути.