МІЧЕНИЙ: "Блискавичний підйом"

Початок літа, 291 рік нового часу 

( за 28 років до основних подій)

Гео, портова частина міста Умбра 

Джованні, або просто Джо, як його називали в конторі, поспішав покинути Умбрійський порт. Хотів устигнути до грози. З моря насувалися чорні важкі хмари. Шкіряний портфель був набитий паперами.

Він майже добіг до банку, коли легке крапання перетворилося на ливень. Лило, мов із відра. Добре, що шкіряний портфель добре захищав папери від води. Гримів грім, і серед темені неба спалахували величезні, криві батоги блискавок. Одна з них і наздогнала Джо майже біля будівлі банку.

Блискавка не вбила його, зате залишила червонуваті, схожі на розгалужене гілля візерунки на шкірі. З часом ці мітки посвітлішали й майже зникли, але права частина його обличчя отримала візерунок, який лишився, мов татуювання. Красунчика Джо, як його називали деякі привітні пані, це не зіпсувало — навіть додало якогось шарму. Але відтоді його все рідше кликали на ім’я й дедалі частіше — Міченим. Він був не проти. Жінкам подобалося прізвисько, а Міченому подобалися жінки. Тож...

А от що насправді йому докучало, — це дивні марення, у яких він бачив себе в довгому білому одязі. Перед ним — тонкі високі склянки, підставки, скляні палички, трубочки, колби. І він щось там робить, а потім пише.

Ці видіння приходили спершу лише в снах. Він бачив височезні споруди з безліччю темних вікон, дороги, по яких їдуть... на колесах... Що воно? І люди ходять, дивно вдягнені. Блимає зелене, потім червоне світло. Всі спішать. Збоку сидить обірваний і брудний чоловік. Він трясе металевою кружкою — дзвенять монети... А ось він сидить у кімнаті. Біля нього молода жінка з намазаним зеленню обличчям, на ній рожевий халат, білий кіт гострить кігті об...  А ось... яскраве світло. Його підхоплює вир. Він бачить себе сплячим у скляному ящику...

Тоді він ще не знав, що це не марення, а спогади. Спогади з іншого життя, ба більше — спогади з іншої планети. Він жив у Нью-Йорку. Збирався отримати науковий ступінь. Був одружений.

Спогади не відновилися повністю.

Та тепер йому був доступний великий обсяг інформації з попереднього життя. Він знав, що її можна використати досить вигідно. Перше, що він зробив, — створив власне чорнило, розрекламував і відкрив дуже прибутковий бізнес.

Минуло кілька років від моменту удару блискавки. На той час він розширив бізнес, додав нові напрямки й уже наймав до себе робітників. Про нього писала столична преса як про шанувальника мистецтв, який допоміг Умбрійському театру оновити декорації та закупити нові костюми. Також він допоміг одній зі шкіл — пожертвував значну суму на ремонт даху.

Про його добрі вчинки часто писали в газетах. Звісно, ніхто не знав, що він доплачує редакціям за статті про себе. Мабуть, ніхто у всій Умбрі не знав слова «піар», а Мічений його добре пам’ятав і знав, як він діє.

І ось одного разу його запросили на прийом до префекта, де він продемонстрував усю свою харизму, інтелект і вміння танцювати. Мічений причарував доньку господаря дому, і та закохалася без пам’яті. Префект був не проти поріднитися з таким «взірцевим громадянином і філантропом». Через півтора року, коли донька префекта закінчила навчання, зіграли пишне весілля. За два дні святкування наречена змінила аж п’ять дорогих і прекрасних суконь, а Мічений майже щиро пообіцяв кохати її одну все своє життя.

Відтоді префект усіляко підтримував зятя, який вирішив робити кар’єру й висловив бажання зайняти якусь керівну посаду, де «зможе приносити суспільству користь».

Далі все було за його планом. Він підіймався сходинками влади, багатів, ставав упізнаваним і шанованим.

Потім сталася невеличка... ммм... проблема. Тесть довідався, що зять мітить надто високо, виходить за рамки й навіть підплачує декому в керівному апараті Уряду Останнього Зрячого. Префект спершу спробував переконати Міченого зупинитися або хоч збавити оберти, та зять нічого не хотів слухати. Тоді тесть необачно пригрозив. А через день після цього був знову необачний — і випав із балкона. Його донька, яка нарешті після п’яти років шлюбу змогла завагітніти, ледь не втратила дитину.

Щоб зробити дружині приємне й покинути дім, у якому сталася трагедія, Мічений купив величезний палац. У новому домі вони святкували не лише новосілля, а й нове призначення Міченого. Він став новим префектом Умбри.

Потім знову трапилася печальна подія. Мила, добра, красива й зручна дружина померла під час пологів, народивши доньку. Дівчинку назвали Домаха.

Спершу Мічений бачив доньку нечасто, а тому вона майже йому не набридала. Але з часом дівчинка почала робити все, аби не давати йому спокою. А йому ж треба було стільки часу, аби продумати головний план — отримати владу над усіма територіями людської цивілізації й дістати від Останнього Зрячого таємницю довголіття. В ідеалі — безсмертя.