"Книга Хроноса"

Кінець літа 319 року нового часу
Гео, Бібліотека на борту флагмана "Нова ера"

Голограма над чорним столом знову спалахнула. Лінії, які ще хвилину тому зображали карту Гео, тепер перетворилися на мозаїку фрагментів ДНК.

— Розархівування протоколу «Хронос» завершено, — промовила Єва. — Інформація містить відомості про походження Зрячих.

На голограмі проступили обличчя, схожі на людські — знайомі риси, але якісь ніби згладжені, безброві, голови лисі, а очі білясті, без видимих зіниць.

— Зрячі — не повністю люди, — продовжувала Єва. — Їхня ДНК містить елементи, запозичені від іншого виду, який у глибинних архівах позначений як Сіячі.

— Тобто вони… гібриди? — запитав Молодший Історик Ідум, нервово почухуючи нещодавно відновлену руку.

— Так, — підтвердила Єва. — Їх активують кожного разу перед відправкою Ковчегу. Роль Зрячих полягає в тому, щоб проводити людство до нової планети, контролювати розвиток, спрямовувати. Вони водночас керівники, спостерігачі й судді.

На мить у повітрі виникло зображення: висока істота з вузьким тілом і довгими кінцівками. Її шкіра сіро-блакитна, голова злегка видовжена, а єдиний виразний елемент обличчя — величезні мигдалеподібні очі, схожі на зоряну ніч.

Ідум здавлено прошепотів:
— Це… не людина.

— Саме так, — підтвердила Єва. — Сіячі — надрозумні істоти, які керують масштабними процесами. Це прямі нащадки Хроноса.

— І що з ними сталося? — озвався Ібер, відчуваючи напад раптового головного болю.

— Їхня місія завершилася, — відповіла Єва. — Вони покинули цю частину Всесвіту.

У залі запанувала гнітюча тиша. Здавалося, що навіть голографічне дерево завмерло.

— Виходить, — сказав Сем, стискаючи кулаки, — ми експеримент.

— Або спадкоємці, — тихо поправив його Ібер. — Бо якщо ми носимо їхні гени… значить, відповідальність тепер на нас.

Голограма згасла. Єва повідомила:

— Згідно з вашим рівнем доступу, ви можете відвідати Сховище. Там зберігаються фізичні докази існування Сіячів.

На підлозі перед ними відкрилася секція, що досі здавалася суцільною плитою. Механізми тихо зсунулися, й у темряві проступив вузький прохід униз. Команда зовсім не очікувала, що звідти повіє таким холодом і запахом металу.

Ібер першим ступив на сходи, притримуючись пальцями за гладкі плити стін. В його голові щось відбувалося: там наче хтось прокручував потемнілі від часу слайди. Ось Ібер на кораблі, ось він за комп’ютером, а ось він стріляє з вогнепальної зброї... Потім знову корабель і біле світло в очі, яке ніби розплавляє мозок. Таке вже з ним траплялося. Саме Хранитель Дрок допоміг Іберу відновити частину спогадів про давні події. Тільки, якщо Іберу повернули пам'ять цілеспрямовано, Мічений почав згадувати своє "минуле життя" після випадкового удару блискавкою, яка намалювала гілкоподібні червоні смуги на його шкірі, перетворивши учня Історика на Міченого.

— Учителю, з Вами все гаразд? — запитав Северин.

— Так. Все нормально. Трохи в голові закрутилося, та це минеться.

Северин без зайвих слів підійшов до Ібера, щоб допомогти раптом що.

Унизу відчинилася невелика зала. Уздовж стін розміщувалися великі прозорі колби, в яких лежали рештки істот. Кістки були тонші й довші за людські, черепи видовжені, очні западини надто великі. Деякі тіла зберегли фрагменти сріблястих оболонок.

— Єво, — звернувся Ібер до голосу й серця корабля, — скажи, для чого зберігаються рештки цих істот?

— Така була воля Зрячих, — відповіла Єва рівним голосом.

— Все, друзі. Ходімо звідси, — сказав Ібер команді.

Коли вони піднялися назад у Бібліотеку, плита знову закрила вхід, наче його там і не було.

— Єво, — знову озвався Ібер, коли вони вже повернулися до чорного столу, — то скільки ж насправді було тих Ковчегів? І скільки з них досягли Гео?

Голограма знову ожила. Над столом з'явилися схеми польотів: дуги крізь зоряні відстані, марковані символами, що нагадували древні сузір’я.

— Відомо про шість Ковчегів, — відповіла Єва. — Відправлення відбулося в межах трьох століть. На Гео прибуло лише два. Ваша цивілізація з Ковчега 5. Інша з Ковчега 3.

Лінії розділилися: кілька обірвалися посеред чорної порожнечі, інші — відхилилися в невідомому напрямку. Лише дві дуги сяйнули і впали в точку, де пульсувала мітка «ГЕО».

— Два? — Ідум різко вдихнув, ніби його легені відмовлялися прийняти повітря. — Виходить, ми не єдині тут.

— Виходить, що так, — практично монотонно сказала Єва. — Ковчег 5 приземлився у помірній зоні материка Вепр. Ковчег 3 приземлився на материку Орел. 

— І що з тими людьми? — різко кинув Сем. Його кулак гупнув по краю столу, і голограма здригнулася. — Де вони тепер? Чому ми про них не знаємо?!

— Доступ обмежений протоколом «Хронос». — відповіла Єва. —  Можу лише підтвердити: на момент останнього сеансу зв’язку група Ковчегу 3 була абсолютно життєздатна.

Голограма, що показувала материки Гео погасла.

Северин зробив крок уперед, його голос трохи сів, але в ньому чулася істаль:
— Якщо це правда… тоді наша історія не одна. Ми — лише гілка. А значить, зможемо зустрітися з людьми третього Ковчегу.

"Ох, вже ця прудконога і нестримна юність" — побумав Ібер, дивлячись, як палає Северинів погляд.

Іберу й самому крутилося в голові від цієї інформації. Адже їм треба буде переконатися, що тамтешнім Зрячим не стукне в голову ідея провести чергову корекцію. Йому здавалося, що світ, який він так довго і старанно оберігав тріщить по швах.

— Северине, ти правий, ми мусимо їх знайти, — сказав він нарешті. — Історія не може залишатися поділеною на уламки.

— Учителю, — Ідум нахилив голову, але в його очах палахкотіла рішучість, — я готовий працювати з архівами, щоб відкрити все. Навіть якщо для цього доведеться порушувати заборони Останнього Зрячого і кодекс Істориків.