"Весілля"

Гео, місто Мелагія — столиця Верхніх Земель

Весна 316 року нового часу

         Весілля призначили на початок третього місяця весни. До того часу Домасі необхідно було провести чималу підготовку. Перше про що мали попіклуватись – посаг. За Домахою давали 5 білих  і 5 чорних найкращих коней умбрійської породи, скриню перлів, 20 рулонів найкращого синього умбрійського шовку, пухові перини, прекрасну умбрійську кераміку, тонкі полотна та килими, 2 скрині з постільною білизною, 20 суконь і 20 пар взуття, 30 діжок найкращого умбрійського вина, 10 сулій лавандової олії, 40 сулій синьої умбрійської фарби, різьблене ліжко з червоного дерева, два величезних дзеркала у позолочених рамах. Крім того, на коня нареченої одягли збрую прикрашену срібними монетами, на кожному пальці нареченої, включаючи пальці ніг, було традиційно одягнено по срібному персню з бірюзою.

         Перед від'їздом волосся Домахи підфарбували умбрійською синьою фарбою, заплели в дві тугі коси і прикрасили їх шовковими білими стрічками з перлинами, одягли срібну тіару, теж з перлами. З одежі на ній була біла шовкова сорочка з витонченою вишивкою срібною ниткою, нижня батистова і верхня шовкова спідниці білих кольорів, і ніжно-блакитна сукня, теж прошита срібною ниткою. А щоб не змерзла – сріблясто-сірий плащ з широким каптуром.

        Зі слуг з нею їхали вірна помічниця Долла і годувальниця Аминтах. Коли настав час від'їзджати, префект Мічений і Ольвія-Ніса сіли в карету разом з Домахою – пересідати на коня нареченій належало лише при в'їзді до міст. Щоб жителі мелагійських земель бачили свою майбутню королеву. Для того, аби всі охочі встигли на неї подивитися, попереду весільного караву їхали два промовці, що оголошували про наближення Домахи Міднокосої.  

         Ольвія хвилювалася про свій наряд більше ніж Домаха. Вона везла з собою десяток прекрасних суконь, які було пошито спеціально до цієї урочистої події. Мачуха збиралася затьмарити всіх тамтешніх красунь. З істинно королівським почетом їхало п'ятнидцять слуг, особиста варта короля Віктора з десяти найкрщих воїнів та двадцяти озброєних охоронців. Також там були присутні два десятка охорони самого префекта. В каравані налічувалося вісім чотиримісних карет, сім возів з провізією, чотири вози зі слугами, окремий віз для особистого кухаря та двох дегустаторів префекта, чотири вози з приданим, та ще 3 вози з речами першої необхідності. Поряд з відібраними в якості приданого кіньми їхали головний кінничий та почесний помічник головного кінничого. Караван їхав досить повільно. І хоча широкі та рівні дороги, вимощені ще предками, були досить зручними для пересування, пані Ольвія часто скаржилася на незручності і закачування. Як Мічений не гніввався, а все ж мусів робити регулярні привали для відпочинку – перед самим від'їздом Ольвія повідомила, що вагітна.  Радувало те, що жінка не втратила апетит і її не мучив токсикоз. Але про всяк випадок префект розпорядився, щоб у сусідній кареті їхав особистий медик його світлості.

          Через два тижні караван ступив на території короля Віктора. Верхні Землі відрізнялися від рідного краю Домахи. Тут було більш зелено, прохолодніше, на шляху часто зустрічалися річки і струмки. Поблизу поселень, на широких полях, випасалася худоба. У великих загонах бігали стада свиней. Те, що побачила Домаха, їй сподобалося. Хоча вона сумуватиме за морем, скелями, нагрітим сонцем піском широких берегових ліній, її серцю відгукувалися тутешні густі ліси, вранішні тумани. Її батьківщина – край сонця, води, пісків, а це зелений край неймовірної потужної природи.       

            Люди зустрічали Домаху Мідноволосу з великою радістю. Іноді їй підносили пишні букети запашних квітів. Домаха всім дякувала. Вперше в житті вона почувала себе важливою і відчувала як мало по малу приходить усвідомлення того, що вона хоче бути справжньою правителькою, королевою, яка зробить свій народ щасливішим.

             Перед тим, як в'їхати у Мелагію, караван зупинився під стінами міста. Це робилося для того, щоб всі члени весільної процесії могли привести себе до ладу. Домасі не дуже хотілося одягати парадну сукню з жорстким корсажем і цілою купою нижніх спідниць. Навідміну від інших пані, вона рідко коли була присутня на урочистих подіях батькового двору і зазвичай ходила в значно простішому вбранні. Ольвія, судячи з виду, не відчувала жодного дискмфорту в своєму розшитому камінням одязі. Майже годину служниці виплітали її волосся в коси, прикрашали золотими нитками і перлами. Домаха їхала верхи. Її волосся, як у всякої нареченої, було розпущене, але прикрите легким срібно-білим серпанком. Ольвія сердилася, що доводиться їхати в кареті. Адже не могла покрасуватися досхочу. Ця хитра і самозакохана жінка знала силу своєї краси і колосальний вплив її пишного вбрання на маси. Префект Умбри їхав поруч з донькою. Його прекрасний чорний кінь, зі збруєю прикрашеною щирим золотом, схоже теж знав собі ціну – гордовито вигинав шию і незадоволено фиркав на натовп.

           Король  Віктор зустрічав їх на площі, біля воріт. Глянувши на нього Домаха зрозуміла, що її майбутній чоловік любив розкішне вбрання не менше Ольвії. Більшість мешканців Верхніх Земель і, звісно, городяни Мелагії, виявилися зовсім не схожими на тих дикунів, якими їх описували батькові придворні. Дійсно, тутешні віяння моди відрізнялися від умбрійських – це вона помітила ще у попередніх поселеннях. Але вони мали смак і хист у виготовленні та виборі одягу. Жінки носили не такі довгі сукні, без мережива, але оздоблені красивою вишивкою з рослинними та тваринними орнаментами. Мелагійки не підбривали волосся над чолом і не підводили яскравими фарбами очей. Більшість з них заплітали волосся в кілька кіс, перев'язаних стрічками чи витими шнурами, або носили розпущене. Чоловіки теж носили довге волосся. Таке ж розкішне, як у жінок, заплетене в коси, але без стрічок.  Цікавим було те, що бородаті чоловіки заплітали косички і на бородах.