"Народження Сатхи"              

Гео, селище племені саваші

314 рік нового часу

(за п'ять років до основних подій)

       Відтоді як серед саваші з'явився людський син минуло чотири роки. Люди-кішки звикли до чужака, хоча цей процес був довгенький.

      Спочатку Северина в племені просто ігнорували, а потім, коли його наділили певними обов’язками, була плутанина з визначенням його становища у повсякденному житті, його підлеглості законам племені. Северин не хотів весь час поратися зі сковородами та мисками, хоча вважав приготування всіляких страв справою цікавою та корисною. Йому більше імпонували тренування з мечами та метання списа.

      Біда в тому, що самці племені займались ремеслами, городництвом, хатнім господарством та няньчили дітей. Тоді як їх жінки вивчали мистецтво бою, полювали. Було досить важко звикнутись з тим, що майже вся влада знаходилась в руках жінок. Саваші зі своїм матріархальним устроєм доводили хлопця до нестямок. Хоча він щиро собі зізнався, що таки помітив в ньому і ряд суттєвих переваг. Добре хоч визнали його сином воїна-чоловіка, а отже  – гідним полювати й тренуватись з мечем.

      І от, після років навчання, Северинові вперше запропонували прийняти участь у змаганнях з приводу посвячення учнів у ранг воїнів. Северин наче сприйняв запрошення без особливого ентузіазму, хоча одразу ж почав підготовку до змагань. Бій мав відбутися через два тижні, а тому Северин на тренування витрачав майже весь вільний час.

    Шандра цього сезону в змаганнях участі не брала. Вона вже ходила на останньому місяці вагітності. Обраний нею самець був ковалем, а це дуже шановане у саваші ремесло. За віруваннями племені, один з головних богів – чоловік Великої Матері і Співтворець світу, був ковалем. Тож Шандра давненько накинула оком на такого чудового кандидата. Сага з радістю прийняв пропозицію стати батьком її дітей. Для нього це була справжня честь. Здоровило-коваль, дивлячись на чималий живіт смугастої воївниці, задоволено шкірив білі гострі зуби і задирав носа. Шандра, чого і слід було чекати, вертіла Сагою, як хотіла.  

      Зійшов повний місяць. Воївниці зібралися у центрі Рунта Хоа і завели традиційну пісню:

… День всякої ночі і ніч всякого дня –

Та, що була до початку землі, почуй нас!

Ми вітаємо Тебе. Ми славимо Тебе, вічна Діво.

Ми співаємо Тобі.

Ти перша і Ти остання, улюблена дружина вічного бога.

Ти  чаша молока життя і останній наш подих.

Ми вклоняємося Тобі, о Всесильна!

Твоє ім’я Матір.

Ти плідна і численні діти Твої.

Ти – безмежне солоне море,

В глибинах якого вічно вирує життя.

Ім’я Тобі – Мир і ім’я Тобі – Битва.

Сотворителька світу і велика Руйнівниця –

Ми співаємо Тобі.

О, Тисячоока, ми співаємо Тобі.

В бою Ти меч!

В наших серцях Ти воля!

Приємний Тобі запах здобичі,

Та серце Твоє милосердне.

О Дика! Ти бережеш чистоту води,

Ти бережеш нашу землю.

Ім’я Тобі – Берегиня.

О вічно повна Чашо,

Ти спокій і всякий рух,

Від початку до кінця безкінечності.

Ти всяке світло, від першої іскри до останньої.

Ми співаємо Тобі.

Голоси піднімалися разом з димом вогнищ і летіли у зоряну вись. Тільки-но затихли останні рядки пісні, барабани стали звучати гучніше, потім знову притихли, а жінки-саваші почали танок. Одна зі старійшин, удостоєна великої честі, ритмічно читала:

… О наша Матір!

Ми не згинемо від вогню –

Ми самі станемо вогнем.

Ми не будемо оплакувати загиблих воїнів –

Ми самі станемо воїнами.

Ми народжені не для смерті,

А для перемоги.

О наша Матір,

Ми вогонь життя!

Наша кров і

Наша душа

Злиті в одне полум’я.

Ми танцюємо

Вічний танець.  

    Раптом мелодія обірввалася і танцюючі відступили з освітленого кола в темряву. Під цокотіння якогось ще невідомого для Северина інструменту почався перший бій. Спочатку новачки змагалися між собою, а потім кращі з них продовжували змагання з майстрами. Северин стояв проти Вашіті, справжньої майстрині дворучного меча. Ця жінка-кішка мала сталеві м’язи, і не менш сталеві нерви. Дивлячись на неї Северин відчував, як вздовж хребта бігають мурашки. Сигнал, і суперники зійшлись в небезпечні сутичці.

     Юнак не поступався в проворності. Часом роблячи неочікувані випади, він отримував значну перевагу, але за плечима суперниці була чимала практика. За час змагань хлопця помітно потріпали: численні синці, подряпини, неглибокі порізи. Безсумнівно, інші учасники теж мали на собі сліди битви, які часом не могло приховати хутро. 

    Суперники вели серйозну боротьбу. Такі змагання іноді закінчувались каліцтвом. А покаліченого супротивника переможець мав повне право добити. І це, з точки зору саваші, було б не вбивство, а найвищий прояв милосердя.

     Гримів метал, мечі відбивали прекрасну і грізну симфонію боротьби. Северин був достатньо сильним щоб встояти проти аж ніяк не слабкої кішки. Така могла розшматувати і оком не моргнути. Не кожен чоловік міг похвалитися такою силою і витривалістю, яка була властива цим воївницям.

      Шандра напружено спостерігала за спітнілими і важко дихаючими супротивниками. Для свого віку Северин був достатньо сильним, хоч поступався вродженій гнучкості суперниці. Вісімнадцятирічний хлопчисько мав справжній талант володіння мечем, як і колись його батько. Здавалося, що меч був природнім продовження його руки.