"Прибулець"

Гео, дорога до земель саваші

310 рік нового часу

(за дев'ять років до основних подій)

       Знадвору виявилося не так темно, як здавалось спершу, але дуже сиро. У всьому був винен дрібний дощ, що йшов цілісінький день, а потім ще і вночі. Краплі обліпили шерсть Северинового плаща, так що той поважчав і став дуже незручним. У той час, як Северин потерпав від мокорого дискомфорту свого обважнілого плаща, Шандра  легко крокувала в чому мати народила. Вірніше, на ній були лише намиста із кісток і камінців та набедренна повязка зі шматка м' якої коричневої шкіри. Кішка не боялася холодного дощу. Від її тіла піднімався пар.

       Майже в семи днях на захід від міста, голі поля стали змінюватися лісом. Спочатку рідким, а потім все густішим і сирішим. То тут, то там виднілися невеличкі струмки, які весело обганяли мандрівників і текли до ще не видимої долини. Час від часу в кущах та траві шурхотіли наполохані ногато. Ці шестиногі пухнасті істоти снували повсюдно, блимали блискучими червоно-жовтими лупавками. Северин в цих місцях не бував. Останнє поселення людей вони минули три дні тому. Ще якихось день-два і вони потраплять на землі народу саваші.

      Перезволожену долину вони проходили важко. Кілька разів Шандра витягувала свого підопічного з трясовини. Їм доводилося продиратись крізь зарослі гостролистої папороті і жалючої кропиви-переростка. Тож, коли під ногами з'явився важкий кам'янистий ґрунт, Северин ледь не стрибав від радості. Точніше, він думав, що міг би радісно пострибати, якби не був такий вимучений дорогою, вимочений болотами, пожалений кропивою і покусаний комашнею. Шандра таки змилувалася, влаштувала привал для Северина, а сама подалася на лови. Доки хлопчина поправ у потічку залиплий мулякою одяг, розклав його на камінні сохнути і розпалив вогнище, мисливиця повернулася зі здобиччю та оберемком трав. 

— Що це за кажан такий? — запитав Северин скривившись.

— Вуако. М'ясо ніжне, швидко готується. Його жир нам знадобиться.

Спершу хлопець думав відмовитися. Надто вже ця тварюка нагадувала звичайного кажана розміром з невелику козу, але голод переміг упередження і, коли м'ясо було готове, Северин наминав за обидві щоки.

Після їжі Шандра підкинула у вогонь сухих гілок і вкинула плаский камінець. Коли камінь нагрівся, вона паличкою пересунула камінь на замотаний у листя надертий з туші вуако жир. 

— Треба щоб він був рідкий. — пояснила свої дії жінка-кішка і стала перетирати трави двома пласкими каніцями.

— А навіщо нам жир? Їсти? — поцікавився Северин, розчухуючи цятки на ногах і руках.

Кішка фиркнула і тицьнула пальцем у один з припухлих укусів.

— Оце для цього, — пояснила вона, а потім прибрала вже трохи охололий камінь з наповненого шматками жиру листя. 

Шандра обережно розгорнула м'ясисте і увігнуте листя. Жир і справді добре розтопився і був майже весь рідким. Кішка висипала в нього розтерті трави і перемішала пальцем. Мазь мала сильний запах, але неприємним його не назвеш. 

— Підсунься, — покликала вона Северина.

     Спершу добре щипало, але за кілька хвилин зуд минув.

— Шандро, ти чарівниця! — задоволено вигукнув Северин і від вдячності хотів було обійняти пухнасту рятівницю, але та зашипіла:

— Мене не вимазуй. Я недавно помилася. 

Потішений полегшенням Северин навіть не подумав образитися на те шипіння:

— Дякую Вам, моє рятівнице! — весело сказав він і зробив поклон.

На ночівлю вони влаштувались значно вище місця обіднього привалу. Северин знайшов великий плаский камінь і Шандра погодилася, що їм обом на ньому вистачить місця. За день він добре прогрівся на сонці і тепер потроху віддавав тепло. Аби менше намуляти кістки, вони нарвали тонкої пухкої трави, а зверху розстелили Северинів плащ. Звісно, то був не м'який матрац, але у порівнянні з тим, як вони спали попередні ночі — камінь можна вважати розкішним ложем. 

     Доївши м'ясо, яке лишилося з обіду, мандрівники вклалися спати. В цих місцях особливої загрози не було. Великі хижаки лишилися вдолині, а дрібним вони не по зубам. 

     Вранці вони продовжили дертися по горах, названих на честь однієї з найвеличніших воївниць саваші — Сархрі. Северину було не вновинку багато ходити, але за ці дні прогулянка на свіжому повітрі йому остогидла. Кожного разу він засинав з думкою, що літні ночі короткі і на світанку знову доведеться рушати у здавалося безкінечну дорогу. Та попри біль у м'язах і втому, він мало-помалу звикав до навантажень і пригод, навіть почав милуватися природою. Шандра тішилася змінами, які відбувалися з її підопічним. Він все менше нив, не вередував їжею, став спостережливіший і обачніший.

    Северин гнав від себе усі страхи і сумніви, але деякі думки накидалися на нього, мов голодні пси на шматки м'яса. Хлопцю пік у грудях той факт, що Старий Стриг, його вчитель і батьків близький друг, не заступився за нього. Адже Стриг знав, що у ту ніч, коли вбили короля і королеву, Северин спав на горищі конюшні. Туди він подався після того, як батько насварив його за те, що хлопець взяв його арбалет аби постріляти по мішеням... За такий короткий період хлопець втратив батьків і наставника. Їх зі Стригом зближували не лише любов до стрільби з лука та їзди на конях, Северин переймав Стригові навички, досвід, він подобався йому, як розумна і щира людина. І хоча Старий Стриг на десяток років старший самого Северина, він вважав його своїм братом. Северину навіть подобалося Стригове прізвисько – Старий, яке дали йому ще в дитинстві, за два білі пасма у густому чорному чубові. «От же зрадник! Зрадник!…» - думав з жалем про свого товариша Северин і йшов нетоптаними стежками, які бачила тільки хвостата двонога мисливиця.

     Так вони промандрували, в загальній кількості, майже два тижні. Природа за гірським хребтом помітно відрізнялася. Дерева тут мали товстелезні стовбури й широчезні, дещо приплюснуті крони. На їх гілках можна було спокійно дрімати й не боятися падіння. Надокучало лише галасливе птаство, яке затихало лише близько півночі і прокидалося, коли на сході ледь-ледь зажевріє.