"Втікачі"

Літо 319 року нового часу

Гео, місто Мавр

         Вони ділили гроші і обговорювали подальшу співпрацю вже в номері Айоли. Виявилося, що вона теж зацікавлена у визволенні Ідума. Він був її братом, який, не зважаючи на заборону і гнів батька,  подався в помічники Історика років десять тому.

— Я допоможу вам впоратися з тією, як ти там сказав,  — повернула вона голову до Северина, — сколопендрою... і нагороду можете поділити між собою. Плюс, ви отримали непогану суму з виторгу. Натомість, допоможете мені витягнути з в'язниці брата.

— Ми й самі обмірковуємо порятунок Ідума, — сказав Сем, — ми ніколи б не залишили одного зі своїх. Принаймі, зробимо все можливе.

— Чорного Ідума, так його, здається, кличуть, я зустрічав не так і давно. — сказав Северин. — Він приходив до Хранителя.

     Айола, ніби здогадавшись про щось, розповіла:

— Ви, певно, не знаєте... Хранитель Дрок помер. 

     Сем з Северином були приголомшені. Хранителі так просто не помирають!! Їх відхід проходить суворо за протоколом. Дрок ще не збирався на упокій. Северин знав би. Та й Історика Ібера про свій відхід повідомив би сам Хранитель.

— А ти звідки дізналася? Наскільки правдива ця інформація? — запитав Северин.

— Тіньове радіо. Перехопили хвилю. — пояснила жінка, примруживши фіалкові очі. — Хотіла почути новини про ситуацію з Істориками. Точніше, про нерозголошений указ на їх арешт. Власник радіостанції теж вже в розшуку, але навряд вони його дістануть. Він добре заховався, а у них купа іншої роботи. 

— Наприклад, — вголос міркував Сем, — у них є робота прибирати кандидатів на почесне місце правонаступника.

— А Історик Ібер мав шанс отримати цю честь? — запитав Северин Рудого.

— Ібер третій, після Останнього Зрячого і покійного Хранителя Дрока, Старійшина. Два інші Хранителі — молодші, обрані Радою Істориків і затверджені самим Останнім Зрячим. Іберова кандидатура мала розглядатися у першу чергу.

      У верхівці влади щось затівалося. І це точно пов'язано з тим, що Останній Зрячий незабаром мав обирати Охоронця Людства. Посада мала бути зайнятою негайно, у разі смерті Останнього. У Головній бібліотеці Умбри вже давно напоготові чіткі інструкції на такий випадок.

     Коротше, ситуація склалася вкрай небезпечна. Але вирішувати проблеми треба у міру їх надходження. Першочергово їм треба вбити сколопендру і витягти з в'язниці Молодшого Історика Ідума.

      Полювати на тварюку вирішили зранку, коли вона ховатиметься в норі. Ідея була досить проста і ефективна: 1) перевірити входи до нори на наявність свіжих слідів і вияснити чи нема з нори ще виходів, окрім вже знайдених двох;

2) вигнати її з нори димом;

3) вбити і доставити докази для отримання винагороди.

     Северин провів чіткий інструктаж. Айолі довірили налити горючу суміш в нору і підпалити. Мисливці мали зустріти сколопендру на виході з іншого боку тунелю. Аби виконати все одночасно, Рудий позичив свого годинника напарниці. Самі ж мисливці орієнтувалися в часі за Іберовим.

      Рівно о восьмій в одному кінці тунелю спалахнуло полум'я. Їдучий дим з гірчичного дерева та червоного пекучого перцю протягом понесло по норі. Щойно сколопендра вискочила, Сем закрив вхід до нори дерев'яним щитом, аби в підвал не потрапив дим. Северин, що стояв напоготові, вправно загнав залізне зажо довгого списа між сегментів на тілі багатоніжки. Вона почала шалено звиватися, крутячись і б'ючись об стіни. Її форципули ледь не схопили Рудого, але він вправно ухилився і навіть встиг завдати удару. Його спис, ковзнувши по одному зі сегментів, потрапив в ціль — прохромив хижачку між пластин. Бити в голову не було сенсу, адже її надійно захищав дуже міцний хітиновий щит. Аби пробити такий звичайного удару не вистачить. Треба надлюдських сил. Мисливці одночасно атакували, завдаючи ударів між сегментів, намагаючись застромити списи якнайглибше.

         Минуло чимало часу перш ніж хижачка почала втрачати сили. Лише коли вона помітно виснажилася, Северин зміг підійти достатньо близько аби відрубати їй голову. Коли вона покотилася по підлозі, тіло все ще звивалося і вимахувало смертоносними кігтями. Навіть мертвою вона зберігала в собі потужну отруту. Найменшої краплини вистачить аби викликати сильні набраки і зупинку серця. 

         Коли конвульсії сколопендри припинилися, мисливці обережно огорнули її голову шматком брезенту і спакували аби відвезти до префектури. Там, за певні грошові заохочення, вони планували дізнатися у сторожі інформацію про в'язнів. Спершу друзі думали, що вдасться підкупити Подара, але ці фантазії швидко розвіялися. Недарма ж його прозвали Гаманцем — він захоче чималу суму. Також, цілком можливо, після отримання грошей Гаманець може наказати схопити і їх. Безпечнішим було б знайти серед сторожі когось достатньо балакучого і не надто кмітливого. Саме цим і мав зайнятися Сем.   

        Минулого разу, коли вони домовлялися про роботу, префект розпорядився щоб їм видали по пропускному житону. Тож мисливці без всякого супроводу потрапили до внутрішнього двору триповерхової кам'яної будівлі, лише показавши ті жетони сторожі на вхідних воротах. Честі повторної особистої зустрічі з паном Карамоном їх не удостоїли. Префект довірив оглянути голову сколопендри своєму секретарю, який і видав домовлену винагороду. Згідно плану, Сем повідомив секретаря, що вони хочуть продовжити співпрацю з префектурою і за плату можуть виконувати різні завдання. Секретаря слова Рудого не здивували. Префект часто користувався послугами найманців, коли потрібно було вирішити не зовсім законні справи. Поправивши окуляри він сказав:

— Пропуски у вас є. Приходьте завтра, десь після обіду. Ми вам підшукаємо якусь роботу.

Сем з Северином подякували і поспішили покинути кабінет. Вийшовши з будівлі, вони повернули до казарм. Біля входу сиділо кілька вояк, які грали в кості.