"Мисливці"

Літо 319 року нового часу

Гео, місто Мавр

         Мандрівники наближалися до Мавра. Перше, що кинулося їм в очі — різноманіття довколишньої рослинності. Це вже була не та гола потріскана глина і каміння, що достобіса намуляли око. Зараз вони їхали широкою дорогою, обабіч якої, за яскравою смугою степових трав і квітів, росли не просто дерева, а справжні фруктові сади, огороджені від всіляких зайд рівчаками з водою. Ці рівчаки слугували для зрошення господарств та вирощування риби. Вони простягалися до пойми широкої судноплавної річки Селене. За садами виднілися декілька невеличких ферм, з глинобитними білими будиночками, хлівами та городами. Добре було чути, як в чиїсь господі кричать курі. Десь гавкав пес. Після пустельної одноманітності — це здавалося райсьою музикою.  Позаду них їхало кілька караванів з товарами для маврського базару.

          Темна кам'яна стіна двома півколами охоплювала місто, надійно захищаючи його від небажаних гостей. Її не було лише там де широка ріка ділила Мавр на правий і лівий берег. За стіною виднілися кілька високих веж та черепичні дахи будинків. Мандрівники під'їхали до відчинених воріт.

         Сторожа ласо дивилася на каравани торгівців. Під грубими ряднами їх возів могли бути заховані заборонені речі, які планувалося збути на чорному ринку. Нелегальні товари завжди приносили сторожі добрий взяток з цих бджіл пустелі. Тому, не дивно, що ніхто з варти особливо не звертав уваги на п'ятьох мандрівників, без возів та значного багажу.

          До міста вони увійшли коли сонце було в зеніті. Атмос, який у Маврі бував чимало разів, взявся розказувати:

— Вся берегова частина міста перетворена на базар. Такий великий, що легко заблукати, а тому там є спеціальні вказівники. На базарі можна знайти що захочеш: квасолю, горох і всяке зерно; найкращі ковбаси й сири, найсолодші вина, наливку з родзинок, зацукровані фрукти, горіхи, прянощі. Кому треба — може купити дорогоцінні метали, прикраси, тканини з вовни та шовку, готовий одяг.

— І всі багатства, які живлять це місто, приваблюють сюди найпрекрасніших повій. — перебив його Торік.

— Розмріявся. — буркнув сердито Атмос. — Спершу треба хоч поїсти. Тут є таке місце...Мммм... Там так гарно запікають курку з медом. Хрустка, рум'яна...

— А я б добре поспав на м'якому ліжку з гарною жінкою під боком. — знову гнув своєї Торік.

Атмос тільки пхикнув. Історика з Северином це розвеселило, а Леону було не до того — він старанно причісувався.

  – Ти з моїх терзань не смійся. — розгнівано скривив губу на Северина Торік. — У мене жінки вже кілька місяців не було, а ти...— і він, ніби його раптово осяяла думка, прищурився й запитав: — А ти хоч мав коли жінку?

Северин насупився і нічого не сказав. Це лише підтвердило здогад довготелесого охоронця.

 – Ага. Значить не мав. – зробив влучний висновок Торік. – То тобі, друже, більше ніж мені до них треба. Тобі ж іще надолужувати згаєне. Це ж треба, двадцять років дядьку, а він невинний, мов дитя в колисці!

Охоронець не приглушував голосу. І пара жінок, які йшли неподалік, перезирнувшись приснули сміхом. А трохи посміявшись й придивившись до Северна пильніше — зі змовницьким видом прицмакнули. Гарний, високий хлопець їм припав довподоби.

 – Не перегинай. — процідив учень крізь зуби, — Бо це дитя з колиски вилізе й візьме тебе за горло.

— Ви чого, — заговорив до них Леон, — налаштовуйтеся на позитив. Хіба ж не знаєте, що нема нічого шкідливішого для здоров’я, як злість? Коли й далі будете себе так поводити, то ваші печінки розіпре від жовчі, шкіра пожовкне... і звами тоді й за гроші жодна не спатиме… Розвели таке... Ще погризіться, як голодні пси за кістку. — не дуже вдало заспокоював він їх. — А ви чого, Історику, мовчите? Хоч учня свого вгамували б.

— То ось вам моє слово... — спокійно сказав Ібер, — я йду он туди. — і він показав пальцем на вивіску "БІЛИЙ ГУСАК. У нас смачно, як вдома".

     Без зайвих слів, всі п'ятеро, повернули до пофарбованого у помаранчевий колір фасаду їдальні. Поруч була стоянка, де за невелику плату можна лишити тварин. Переконавшись, що верблюдам принесли корм і воду, мандрівники пішли до Білого гусака.

     Атмос не знайшов у меню курки з медом, але замовив собі подвійну порцію гарячих гострих свинних ковбасок та порцію тушкованих овочів. Історик забажав юшки з червоним буряком і лином, а ще — пиріжків з м'ясом. Торік з Леоном замовили нарізку мясного рулету, хліб з томатами, салат з маринованої цибулі, свинячі реберця та картоплю. Северин обрав гострі ковбаски, салат зі свіжих овочів та картоплю. Зі всіх компотів, чаїв, бульйонів та інших напоїв, компанія одностайно віддала перевагну пиву. 

Легка дія хмелю підняла хлопцям настрій:

— Хай буде благословенне добре пиво, що наче сонце осяяло наші душі і шлунки! А ці ковбаски… мої тельбухи танцюють від радості! – задоволено відкинувся на стільці Атмос.

— Хай буде благословенне. — повторили дружньо четверо його супутників і кожен приклався до свого кухля.

— От що роблять смачні ситні страви з людьми. — розсміявся Історик, оглядаючи роздобрілих компаньйонів.

— Дивись, — Торік кивнув Леону у бік дверей, – щойно десерт увійшов.

— Я волів би краще поспати, — відповів той, хоча очі його пильно роздивлялися краль, які завітали перекусити.

       Дві жінки, русявка в білому і брюнетка в червоному, сміючись зайшли в обідній зал і всілися за край довгого дерев'яного столу. Чоловіки попіднімали носи від тарілок, але ті кралі, з глибочезними декольте, цікавилися лише меню, подане  їм офіціантом. 

— Обидві гарні. Бач як сміються, показують зуби. — не міг заспокоїтись Торік.

— Не один ти на них наслинив губу. Такщо слину підітри. — сказав Історик встаючи з-за столу і витягуючи гроші з гаманця. — Поїли і на відпочинок.

Торік хотів щось заперечити, та втрутився Атмос: