ФЛАГМАН: "Медичний сектор"

Кінець літа 319 року нового часу

Гео, десь у Плакучих Степах

        Корабель мав бути захований поблизу Писаного каменя — величезної чорної брили, всуціль вкритої дивними символами й написами. Модифікована пам'ять вела Ібера, немов навігатор. Як для ста сорока восьмирічного старого, він усе ще мав чудовий зір, тож швидко відшукав потрібний знак серед безлічі інших.

     Символ виявився майже на самій верхівці. Історик вправно дістався туди й, роздивившись квадратний знак, дістав ножа. Кришку заїло — щілини були забиті пилом і рештками дрібних комах. Трохи попідковирювавши по периметру, Ібер зумів підняти плитку, і та легко посунулася вбік. Під шаром пилюки відкрилася ще одна, менша кришка. Вона піддалася від простого натискання. За нею виявилася невелика консоль із круглим отвором у центрі.

Історик без вагань засунув палець. Гостра голка проколола шкіру, набрала кров і зникла в отворі.

—  То що там? — поцікавився Северин. Юнаку не терпілося зазирнути в святая святих усієї людської історії на планеті Гео.

— Побачимо. Я спускаюся. Тепер маємо трохи зачекати.

— Уявляю, скільки часу витрачалося даремно, коли люди виходили, або заходили. Щоб оце кожен раз отак чекати!

— Це лише через консервацію, — пояснив Ібер. — Потрібен час, аби системи життєзабезпечення відновили роботу. Як тільки на борту стане безпечно — нас впустять.

Северин вже майже півгодини нетерпляче нарізав кола, коли нарешті почувся уривчастий сигнал, а писаний камінь з'їхав у бік, відкриваючи широкі гранітні сходи у темряву.

— Ну що, друзі, ходімо! — вигукнув Северин, але Історик його спинив:

— Йдуть лише четверо: ти, Северине, я, Ідум і Сем. Стокроче, ти з Галією та Айолою лишаєтеся нагорі. Подбайте про речі й тварин. І... щоб жодних несподіванок.

      Стокрок кивнув, але надто вже міцно стиснув щелепи, аби можна було хоч на мить припустити, що йому зовсім не хочеться потрапити на корабель. Северин бачив, якими поглядами він обмінявся з Галією. Ті переглядки помітив і Ібер. Старший Історик відчував, що щось не гаразд, але... впершу чергу треба було потрапити на корабель і роздобути інформацію. Йому були потрібні докази злочинів Зрячих — переконливі факти. Від цього залежав успіх повстанської місії. А активація Міченого, і його плани загарбати владу, ускладнювали і без того нелегку ситуацію.

      Темні глибини підземелля пахли сирістю. Зверху сходи здавалися нескінченними, але це була лише оптична ілюзія. Северин, готуючись до можливих сюрпризів, дістав свого здоровенного замашного ножаку.

       Очі швидко адаптувалися до темряви. Попереду виринув вхідний шлюз. Ібер підійшов до невеличкої підсвіченої консолі з круглим отвором і, зітхнувши, знову засунув палець. Пролунав короткий сигнал. З легким шипінням шлюз розчинився, заливаючи людей яскравим світлом.

Четвірка одночасно ступила через поріг... і опинилася всередині таємниці цілої цивілізації.

— Вітаю на борту флагмана «Нова ера». Я Єва — штучний інтелект, що керує цим кораблем. Можна сказати, що я його голос, розум, серце і душа... Сканую показники вашої життєдіяльності, — лунав, ніби звідусіль, дивний жіночий голос і, після кількасекундної паузи, додав: — Один з вас має 11 % ушкодження фізичного тіла з сильним запальним процесом. Згідно медичного протоколу, рекомендую терміново відвідати медичний сектор. Історику Ібере, вам час замінити деякі деталі в... 

— Я знаю, Єво, — сухо обірвав Історик. — Як нам дістатися до медичного сектора?

— Ідіть за червоним пульсаром у підлозі.

     Мерехтливий вогник вів їх довгими біло-зеленими коридорами з гладкими, підсвіченими стінами. Час від часу перед зачудованими людьми відкривалися, майже беззвучно, двері з товстого прозорого скла. 

— Тут так тихо, що аж нестерпно. — буркнув Рудий, якому мандри порожніми коридорами діяли на нерви. Щойно він це сказав, як пролунав голос всюдисущої Єви:

— Бажаєте послухати музику? 

— Не бажаю. — ще більше надувся Рудий Сем. 

— Так, це дійсно діє на нерви. — погодився з другом Северин.

     Ось черговий поворот і...

— Ну нарешті, — тихо видихнув Ібер, коли за прозорими дверима відкрилася величезна зала. Всюди у стіни було вмонтовано великі і малі шафки, якісь прилади, екрани. Виблискували довгі напівпрозорі бокси, усіяні кнопками й кольоровими вогниками. Посередині стояв десяток білих столів із твердого матеріалу, несхожого ані на дерево, ані на метал.

— Ви у медичному секторі рівня А12, — промовила Єва. — Вам допоможе наш бортовий лікар Луціус-6.

        Одна зі стінних шаф розчинилася. В ній, під напівпрозорою лискучою тканиною знаходилось щось живе. Принаймні, це "щось" заворушилося і відсунуло своє покривало. Зсередини виїхала дивна істота: сивий чоловік із надто рівними рисами. Замість ніг у нього були чотири невеликі колеса.

— Я бортовий лікар, Луціус-6, — сказав робот, пильно оглядаючи кожного з четвірки.

— Це робот… — пробурмотів Северин.

— Робот, — підтвердив Ібер. — Ти ж читав про них. На борту їх багато. Одні прибирають, інші ремонтують... Конкретно цей — лікує.

Робот-лікар зімітував усмішку й наблизився до Ідума.

— Прошу пройти в капсулу для повного медогляду.

Ідум нервово поглянув на Ібера.

— Ідуме, це цілком безпечно, — запевнив його Старший. — До того ж, вони можуть відновити тобі руку. Зроблять таку, що не відрізниш від справжньої.

— А ви подібне проходили? — запитав Молодший Історик, все ще вагаючись. 

Іберу не подобалося згадувати, скільки в його тілі вже було замінено. Він переніс кілька складних операцій.

— Так. Без цього моя робота неможлива. Хранителі теж проходили модифікації. Як і Зрячі.

— То чому ви не розповідали раніше? — майже в один голос вигукнули Северин і Сем.

— А який сенс? — знизав плечима Ібер. — Це б нічого не змінило. Хіба додало б непотрібних питань і розмов, що не на часі.