ДОНЬКА МІЧЕНОГО: "Домаха"

Гео, місто Умбра — столиця П'яти Земель

Зима 315 року нового часу

(за 4 роки до основних подій)

           Домаха упала з коня. І це перед святкуванням її шістнадцятиліття! Коли батько нарешті згадав про її існування і звернув на неї увагу! Причина падіння була зовсім не втому, що вона погана вершниця. Домаха зазвичай трималася в сідлі так, ніби там і народилася. Просто кінь, подарований Ольвією, виявився скаженої вдачі. Дівчина була переконана, що нова мачуха навмисне зробила такий подарунок. Домаха їй як муха в молоці.

            Ольвія-Ніса вже рік, як стала дружиною Міченого, але покищо не завагітніла. Все частіше і частіше її високе, з підбритою лінією, чоло прорізали зморщечки занепокоєння, адже вона чудово знала, що непроголошений король обрав дружину не так за красу, як за те, що жінки її роду славилися своєю плодовитістю. Від першого чоловіка у Ольвії є син та донька. І у тому що вона зможе родити королю нащадка чоловічої статі сумнівів не було.

           Після смерті першого чоловіка Ольвія стала завидною партією. Красиві і багаті жінки легко та швидко перетворюються з вдовиць на наречених. Витончена краса цієї жінки вабила чоловіків не менше ніж її статки. І от тоді, коли вона мала цілковите право обирати партнера самостійно, доля зіграла з нею злий жарт. Виходити заміж за Міченого Ольвії зовсім не хотілося. Чомусь не приживалися у нього дружини. Перша спромоглася подарувати королю лише дочку, і померла після пологів. З другою стався нещасний випадок. А той факт, що її молодша сестра, Юлія-Меса, кілька років була його коханкою і народила сина-бастарда викликав лють.

          Зірка Юлії-Меси досить швидко зайшла. Придворні шепотілися, що короля відштовхнуло специфічне захопленя його прекрасної фаворитки – Юлія дуже любила вичавлювати прищі. У неї для цього був особистий "слуга-прищоносець", як його прозвали придворні. Того бідолагу Юлія врятувала від страти. Вона їхала площею, коли побачила його на ешафоті. І щось їй таке придумалося, що вона замовила за нього слівце. І смертника звільнили. З тих пір той прищатий обожнювач став прислужувати Юлії у якості специфічної іграшки. Всі придворні знали, що Мічений дуже брезгливий, а Юлія цей факт проігнорувала...

           Треба ж було щоб так сталося — Ольвія приїхала попрощатися з сестрою, яка мусіла поспішно виїхати з Умбри, і випадково зустрілася з всевладним префектом. Може це співпадіння, але … за тиждень вона овдовіла, а ще за тиждень опинилася в ліжку короля. Слуги Міченого старанно зібрали про неї усю можливу інформацію. Його порадувало те, що за три роки заміжжя красуня родила двох здорових дітей, одним з яких був син.

        Ольвія являла собою взірець манірності, витонченості, себелюбства і чуттєвості. Природа обдарувала її гострим розумом та отруйним жалом в язиці. Колючих жартів і злопам'ятності цієї законодавиці мод побоювався весь двір.

          Нову дружину префект оточив небаченими розкошами. Вона розважала його. Мічений виявляв небачену терплячість до її періодичних розбірок з неугодними. Але, коли Ольвія почала збирати біля себе союзників і випрошувати для них державні нагороди та посади Мічений без вагань приструнив її. Після деяких роз'яснювальних робіт Ольвія стала поводитися значно скромніше. Точніше, вона стала схожа на гадюку, що принишкла чекаючи слушної нагоди для нападу. Оскільки її влада була обмеженою і за нею слідкували, Ольвія вирішила виливати свою отруту на слабшу жертву – Домаху. Спрямувавши на дівчину всю свою лють, вона ладна була зжити її зі світу. 

  Отже, на День народження Домаха отримала від мачухи коня.

– Вітаю тебе з днем народження! Ти вже стала достатньо дорослою для того подарунку, який я тобі приготувала. – з цими словами Ольвія кивнула одному зі своїх слуг і він вивів з конюшні красивого скакуна. Домаха, яка була чудовою вершницею і добре розбиралася в конях, одразу звернула увагу на те, що кінь досить норовистий і поводить себе агресивно.

– Дякую, пані Ольвіє. – якомога ввічливіше сказала Домаха, намагаючись привітно посміхатися.

– Цей дорогий подарунок особисто від мене. Сподіваюся ти не відмовишся від прогулянки верхи. Моя служниця зібрала нам провіант для невеличкого пікніка. І погода сьогодні чудова.

           Домаха знала, що прилюдно відмовитися від поїздки не в її силах. Батько суворо наказав коритися мачусі, а він порушення наказів не вибачає. Дівчина згадала як  рік тому батько заборонив їй спілкуватися з хлопцем, якому Домаха подобалася. Молоді люди все ж продовжували таємно зустрічатися. Між ними не було нічого окрім теплого дружнього спілкування...  Рон присвячував їй вірші і вчив грати на гітарі. Все  закінчилося зламаною рукою Рона та висланням його родини з міста. З тих пір до Домахи юнаки не підходять. А на святах її запрошують танцювати лише одружені і підстаркуваті, яким лестить потанцювати з юною красунею шляхетної крові.

        Дівчина прогнозувала, що з конем будуть неприємності. Але аж ніяк не сподівалася, що ігреневий злюка викине її з сідла. Падіння могло б закінчитися смертю або каліцтвом, якби не висока і м'яка трава. Через нестерпний біль в правій нозі Домаха ледь змогла підвестись.  Додому її привезли возом, на якому їхала служниця Ольвії та колишня годувальниця Домахи пані Аминтах Ренбоу. Тоді, по приїзді в замок, Домаху перенесли в її кімнати, де над нею попрацював придворний лікар. Мазь і фіксуюча пов'язка мали впоратися з забоєм та розтягненням, але біль всерівно неабияк дошкуляв. Вона пролежала аж до вечора. Близько сьомої в її покої забігла схвильована служниця, і повідомила, що Домаха зобов'язана бути присутня на вечірній трапезі, нарядна-парадна – на вечері присутній почесний гість.

 – Нащо це я батьку здалася? Як не вчасно! Саме тоді, коли неможу нормально на ногу стати. 

Аминтах, що вже шукала належну події сукню, буркнула з шафи:

 – Сергій, помічник старшого повара, каже, що батько має для Вас особливий подарунок. Про це Сергію сказав сам кімнатний слуга Вашого батечка.