Брат.Відбій

                        БРАТ ВІДБІЙ

  (Кримінальний детектив / Гостросюжетний бойовик)

 «Коли закон мовчить, приходить час Відбою»

                         ПРО КНИГУ:

Хмельницький. Місто, де під мирним вечірнім небом ховаються тіні минулого. Тут не вірять словам — тут вірять діям. Коли поліція розводить руками, а справедливість здається недосяжною, у гру вступає той, кого знають під кодовим ім'ям Відбій.

Це історія про чоловічу честь, небезпечні ігри на межі фолу та місто, яке знає забагато таємниць. Кожна справа — це новий виклик. Кожен крок — по лезу ножа.

У ЦЬОМУ ЦИКЛІ НА ВАС ЧЕКАЮТЬ:

ЧАСТИНА 1: ПОЧАТОК КІНЦЯ

Пролог. Нічний дзвінок.(Брат відбій)

Розділ 1. Правила гри «Відбою».

Розділ 2. Хмельницький: місто, що приховує гріхи.

Розділ 3. Перша зустріч: коли погляди говорять більше за слова.

ЧАСТИНА 2: СПРАВА №1 — «ТІНІ МИНУЛОГО»

Розділ 4. Слід, що веде в нікуди.

Розділ 5. Старий стадіон: де ховаються таємниці.

Розділ 6. Допит без протоколу.

Розділ 7. Спадщина: за що доводиться платити життям.

ЧАСТИНА 3: СПРАВА №2 — «ПОМИЛКА СИСТЕМИ»

Розділ 8. Новий виклик — старі вороги.

Розділ 9. Між законом та честю.

Розділ 10. Зрада, яку не чекали.

Розділ 11. Удар у відповідь.

ЧАСТИНА 4: МЕЖА ТЕРПІННЯ

Розділ 12. Коли маски скинуто.

Розділ 13. Хроніки виживання.

Розділ 14. Останній доказ.

Розділ 15. Хмельницький у вогні: розв'язка.

ФІНАЛ

Епілог. Відбій. До наступного разу.

ДИСКЛЕЙМЕР (16+):

Твір містить описи сцен насильства, гострі конфлікти та нецензурну лексику. Всі персонажі та події є вигаданими, будь-яке збіжність із реальними людьми — випадкова.

Автор: (Елін Арсенова)

Рік: 2026

ЦИТАТА КНИГИ:

«У цьому місті неважливо, як швидко ти бігаєш. Важливо лише те, хто чекає на тебе на фініші».

            ГЛАВА 1

ПРОЛОГ: ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ

Ніка не спала. Вона сиділа на кухні, стискаючи в руках холодну чашку чаю. Вечеря на столі, якою вона сподівалася відсвяткувати їхню річницю, давно завітрилася. Коли замок нарешті клацнув, на годиннику була третя ночі.

Нік буквально ввалився у квартиру. Сорочка розірвана, обличчя в синцях, а від гострого запаху перегару хотілося відчинити всі вікна.

— Ми їх взяли, Ніко... — прохрипів він, хапаючись за стіну. — Треба було... треба було це обмити з хлопцями.

— Ти обіцяв! — її голос зірвався на крик. — Я думала, тебе вбили! А ти знову вибрав горілку? Все, Нік. Досить. Я більше не можу ховати тебе щоночі.

Вона схопила сумки, що вже кілька днів стояли зібрані біля дверей.

— Я їду до батьків. Ключі на тумбочці. Розлучення оформимо пізніше.

Двері зачинилися. Нік важко впав на диван, навіть не знімаючи брудного взуття. Його погляд зачепився за весільне фото на полиці — там вони були щасливі, а його кращий друг і напарник Влад плескав його по плечу: «Бережи її, брате. Відбій усім сумнівам, тепер ти не один». Нік простягнув руку до рамки, але пальці не слухалися. Рамка хитнулася і впала склом донизу. Хрускіт розбитого скла став останньою крапкою.

— Завтра... все виправлю завтра... — пробурмотів він і провалився у важкий сон. В ту ніч він вперше вимкнув телефон, щоб не чути мертвої тиші порожньої квартири.

Наступний ранок.

Голова розривалася. Нік прийшов до відділку, сподіваючись на шанс усе пояснити. Але біля кабінету шефа його зустрів молодий стажер Вова, який уже встиг розкласти свої речі.

— О, Нік! А я вже за твоїм столом, — кинув хлопець із самовдоволеною посмішкою. — Шеф сказав, що мене взяли в штат, а тебе звільнено. Йди забирай наказ.

Нік навіть не сперечався. Він вийшов геть, купив пляшку міцного і пішов у порожню квартиру. Того дня він втратив не лише роботу, а й друзів. Влад відвернувся від нього, бо не міг пробачити падіння друга. А з Костею Нік перестав спілкуватися сам: випадково побачивши через тиждень, як той «співчутливо» обіймає Ніку біля під’їзду і дарує їй квіти, він просто викреслив його зі свого життя. Він зрозумів — його місце вже зайняли.

Ці роки перетворилися на сірий туман. Нік працював різноробочим, вантажником, охоронцем. Він пив, щоб не пам'ятати, і працював, щоб мати за що пити.

А Ніка продовжувала працювати в управлінні. Вона стала професіоналом, але її серце залишилося закритим. Костя всі ці роки був поруч, намагаючись стати для неї кимось більшим, але вона лише мовчки приймала його допомогу, ніколи не кажучи «так».

      "П'ять років потому "

Темна ніч. Холодний дощ періщив по асфальту. Нік ішов з чергової зміни на складі, згорбившись у чорній куртці. Він зупинився біля калюжі, намагаючись запалити цигарку мокрими пальцями, аж раптом телефон у кишені — стара модель із тріснутим екраном — різко вібрував. Повідомлення від Влада:

«Брат. Відбій».

Нік завмер. Сигарета випала в брудну воду. Він знав цей код. Через сорок хвилин він уже був біля старого причалу. Сині вогні поліції розрізали темряву. Побачивши тіло під брезентом, Нік зрозумів — це Влад.

Коли він перетнув жовту стрічку, до нього підскочив Серж. Його обличчя скривилося від зневаги:

— Ти що тут забув, алкаш? Забирався б звідси, поки я наряд не викликав!

Нік не відповів. Його очі зустрілися з очима Ніки, яка стояла поруч із Костею. А біля тіла сидів великий пес. Тварина тремтіла і нікого не підпускала. Раптом пес підвівся і повільно підійшов до Ніка, ткнувшись носом у його долоню.

— Я піду, — тихо сказав Нік, погладивши собаку. — Але я заберу пса.

— Ще чого! — гаркнув Серж. — Це речовий доказ. Він неадекватний, ми його пристрелимо прямо зараз!

Серж потягнувся до зброї, але Нік зреагував миттєво. Різкий удар у щелепу — і Серж відлетів убік.

— Ходімо, — кинув Нік псу. Тварина слухняно пішла за ним.

Дорогою додому Нік за звичкою зупинився біля кіоску і купив пляшку горілки. Прийшовши в порожню квартиру, він спочатку обробив рану на лапі пса — той терпляче чекав. Потім Нік сів за стіл. Була глибока ніч. Він відкоркувати пляшку, відчуваючи знайомий запах, який п’ять років був його єдиним порятунком.