10 розділ. Вона втекла з дому...

Єгор

Відкрив двері душової, поставив на підлогу свою кохану ношу та ввімкнув теплу воду

- Будеш зі мною?- запитала Ніколь та потягнулася до баночки з моїм гелем для душу. Він був з ароматом деревини та цитрусових. Впевнений, що їй сподобається

- Якщо ти хочеш...

- Звісно, що хочу! Міг навіть і не питати- розтерла у руках гель та почала наносити на своє тіло. Я ж швидко налив і собі на руки його та промовив:

- Кокосику, давай я тебе намажу- кивнула та перемістила руки на моє тіло, розтираючи гель. Вперше в житті мене так торкалася жінка. Я кайфував від цих відчуттів. Її ручки були такими маленькими на моєму тілі та в моїй руці, а своєю доволі широкою спиною я міг вільно закрити повністю дівчину від інших.

Немає їм чого дивитися на мою кохану. А ці очі... Боже, вони так сяють поряд зі мною. Невже я і справді її роблю щасливою?

- Ніколь... ти щаслива? Зі мною?- тихим голосом запитав в неї та поклав руки на талію

- Дуже щаслива. Ти перший чоловік, якому я довірила своє серце. Будь ласка... не розбий його... мені буде дуже сильно боляче...- тремтячим голосом промовила вона, а в її очах застигли сльози. Я взяв її щічки у свої долоні, змушуючи дивитися на мене

- Ніколи! Чуєш мене? Ніколи цього в житті не станеться! Я не покину тебе, буду оберігати тебе, кохати і робити все, щоб ти ні в чому не потребувала. Я так сильно тебе кохаю, кокосику- промовив я та поцілував у щічки

- Ти в мене є і я більше нічого не хочу в цьому житті. Просто будь поруч. Я теж тебе кохаю- трепетно поцілував її у вуста. Через 20 хвилин ми вийшли з душу та вирішили поїхати до квартири Ніколь та Іри.

Дівчина одягнула ту ж саму сукню, в якій була вчора. Я одягнув чорну футболку та в тон джинси. Взяв ключі, кокосик свою сумочку і пішли до ліфту.

Дорога до квартири дівчат від моєї зайняла приблизно 30 хвилин. Я поставив на сигналізацію машину і ми пішли до ліфту. Ну не зміг я не скористатися можливістю, щоб не поцілувати кокосика.

Притиснув до стіни ліфта та пірнув у ротик язиком, з яким вона вперто боролася. Солодкий стогін рознісся по кабінці і я хотів натиснути на кнопку "Стоп". Відірвався від вуст та промовив:

- Кокосику, ще один такий стогін і ліфт зупиниться- пірнув пальцями під її сукню та зловив ще один стогін. Я потягнувся до кнопки, а ліфт як на зло зупинився. Швидко відірвавшись один від одного ми поправили одяг. Вийшовши з кабінки засміялися в один голос

- Подібне краще не робити в нашому комплексі, бо невідомо хто зайде до нас- попередила мене Ніколь та почала шукати ключі у сумочці

- Зрозумів. Наступний раз буде у моєму комплексі. І у ліфті ти точно не встоєш переді мною- дівчина закотила очі, цокнула язиком та відімкнула двері. Ми зайшли та почали роззуватися. Я помітив, що Кирилове взуття стоїть теж тут, отже, вчора вони сюди приїхали. 

Я пішов за Ніколь на кухню. Вона різко зупинилася, коли заглянула туди та повернулася до мене з хитрою посмішкою:

- Тссссс, не заважаймо їм- ну, я не дурний, зрозумів відразу, що там відбувається. Я посміхнувся і ми на носочках пішли на другий поверх до кімнати Ніколь. Тихо, наскільки це можливо, відкрила двері та зайшла.

Я закрив їх та почав роздивлятися. Коли вони тільки купили цю квартиру, я бачив тільки голі стіни. А зараз в її кімнаті дуже гарно: жовті панелі, велике вікно, яке зараз закрите бежевими шторами. Велике ліжко, застелене фіолетовою постільною білизною, дві білі подушки, біля ліжка велика коричнева тумбочка. Навпроти ліжка туалетний білий столик з дзеркалом. Вмонтована у стіну велика шафа-купе сірого кольору була гарним доповненням до кімнати.

А інші двері, які тут були, вели до ванної кімнати, наскільки я пам'ятаю, коли ми разом оглядали квартиру. Ніколь відкрила шафу та почала перебирати одяг. Щось взяла, підійшла до мене та поцілувала у вуста:

- Я швидко. Не сумуй- чмокнула мене ще раз та зникла за дверима ванної. Я посміхнувся та пішов відкрити штори. У дівчат була двохповерхова квартира, вікна якої виходили на центр міста. Вони достатньо влітку попрацювали закордоном, щоб дозволити собі купити її.

Батьки Ніколь, наскільки я знаю, були бізнесменами, які тримали рідну дочку у "золотій клітці". Коли їй було 17 вона втекла з дому, їй у цьому допомогла моя сестричка. Після того вони намагалися зв'язатися з нею, але вона в той же день змінила номер та телефон і покинула з сестрою країну, в чому я їм допоміг. Там вони влаштувалися працювати у теплиці з квітами, за що отримували гарну заробітну плату.

Повернулися вони восени, якраз на навчання. Я за цей час, знайшов їм квартиру, за що вони мені дуже вдячними. З того часу, минуло вже 3 роки, а батьки так і не знайшли ніякого способу зв'язатися з рідною дочкою. Та і Ніколь нічого не говорить про них взагалі, а я не хочу роздирати те, що в її душі тільки зажило. Я справді не розумію її батьків.

Двадцять перше століття на вулиці, а вони обирають професію за дитину, приставляють до неї охорону, обмежують коло спілкування... Я б напевно, послав таких людей далеко. Ну, Ніколь це то і зробила, але більш культурним способом, ніж би це зробив я.

Я стояв та дивився на місто, яке вирувало. Люди спішили на обідню перерву, машини стояли в заторах, люди похилого віку з обіймами зустрічали своїх внуків, які приїхали до них на канікули.

Почув, що двері ванної зачинилися. Повернувся та побачив Ніколь у коротких, я б навіть сказав надто коротких, приталених чорних шортиках до круглих та сексуальних стегон та чорній майці на бретельках. Волосся було трішки вологим, а сама вона пахнула кокосом.

Я підійшов до неї та за талію притягнув до себе, вдихаючи її аромат:

- Ммммм, мій кокосик. В тебе не тільки парфуми з цим ароматом, я так зрозумів?- запитав я та ще затягнувся її запахом. Я залежний...

- В мене все з кокосом. Я його просто обожнюю- закріпила руки на моїй потилиці.

Моя крихітка, тільки моя...