Глава 35. Ультиматум барона

Весільні приготування перетворюють палац на золоту клітку, яка з кожним днем стискається навколо мене все дужче. Едвард сяє від щастя, засипаючи мої покої ескізами коронаційних суконь та рідкісними коштовностями. Крістіан став моїм особистим прокляттям — він бездоганно виконує обов'язки начальника безпеки, організовує мою охорону, але його погляд, коли ми перетинаємося, залишається крижаним і мертвим. Він мовчить. І це мовчання душить мене.

Я стою біля вікна, дивлячись на захід сонця, що фарбує вежі Небесного Замку в колір свіжої крові, коли повітря посеред кімнати раптом починає смердіти горілою сіркою.

Прямо з порожнечі виткається темний магічний згусток. Він розгортається в повітрі, перетворюючись на палаючі вогняні літери — прямий магічний наказ барона Вандербурга, захищений від сторонніх очей.

«Ти досягла вершини, моя маленька пташко, — слова випікаються в моїй свідомості з уїдливим напівсміхом барона. — Але не здумай повірити, що ця корона справжня. Мені донесли, що король призначив дату оголошення весілля. Це твій фінал. Слухай уважно: "Серце Рози" має бути в моїх руках у ніч перед цим оголошенням. Код захисту ти знаєш, кров короля дістанеш будь-якою ціною. Якщо камінь не буде вкрадений у визначений термін — контракт анулюється. Обіцяю, твої батьки не доживуть до ранку. Їхні голови стануть першим весільним дарунком для твоєї королівської величності. Дій, Амеліє. Час вийшов».

Вогняні літери спалахують і розсипаються попелом, не залишивши на паркеті й сліду, але всередині мене все німіє.

Ніч перед оголошенням весілля. Це вже завтра.

Завтра вночі я мушу здійснити те, що зрадить Едварда, знищить імперію і... остаточно підтвердить в очах Крістіана, що я — те саме чудовисько, яким він мене вважав. Барон не залишив мені вибору. Позаду мене — плаха для моїх батьків, попереду — Скарбниця, яку охороняє чоловік, якого я, здається, люблю більше за власне життя.

Я судорожно стискаю краї підвіконня. Пальці ледь помітно тремтять, а під шкірою знову починає самовільно пульсувати білий бойовий вогонь. Дівчинка-воїн, яку батько вчив ніколи не здаватися, бере гору над наляканою Ітелією.

Я зроблю це. У мене немає іншого шляху. Я дістану кров Едварда, я пройду повз тіні Крістіана й заберу «Серце Рози». Навіть якщо після цього мені доведеться згоріти в полум'ї власного гріха.