Глава 23. Нічна розвідка

Ніч після нашого фатального поцілунку в саду здається найдовшою в моєму житті. Палац нарешті затихає, занурюючись у глибокий, тривожний сон перед завтрашнім фінальним балом. Важка срібна печатка Крістіана, яку я викрала, холодить мені долоню. Я знаю, що Тіньовий принц виявить відсутність ключа ближче до ранку, під час чергового обходу. У мене є лічені години.

Переодягнувшись у свій чорний шпигунський костюм, я безшумною грозовою тінню ковзаю темними коридорами Небесного Замку. Завдяки магії вогню я навчилася пригнічувати власне тепло та серцебиття, стаючи невидимою для гвардійців.

Ось і воно. Закрите крило палацу. Масивні залізні двері, покриті захисними рунами, які зазвичай спопеляють будь-кого, хто наважиться підійти без дозволу.

Я затамовую подих і прикладаю печатку Крістіана до центрального гнізда замка.

Клац-клац-клац.

Руни на залізі спалахують густим фіолетовим світлом, визнаючи магію свого господаря, і з тихим стогоном важкі двері відчиняються. Я прослизаю всередину, і замок за моєю спиною знову закривається.

Тут панує абсолютна прохолода й тиша. Жодних вікон, лише довгий мармуровий коридор, що веде до Скарбниці. Я рухаюся вперед, майже не торкаючись підлоги носками чобіт. Нарешті попереду постає постамент. На ньому під масивним кришталевим ковпаком лежить воно — «Серце Рози». Величезний, криваво-червоний кристал, який пульсує ледь помітним, але неймовірно потужним внутрішнім світлом. Від одного погляду на нього моя магія починає дико резонувати.

Але варто мені піднести руку до кришталевого купола на відстань кількох сантиметрів, як простір навколо постаменту вибухає прихованими захисними лініями. З повітря виткаються сотні тонких, гострих як бритва золотих ниток Світла. Вони сплітаються в складну, живу геометричну сітку.

Я миттєво відсмикую руку. Серце шалено б'ється в грудях.

Це не просто механічний замок. Це найвища, абсолютна магія династії. Я заплющую очі, концентруючи свій зір бійця, і починаю сканувати структуру цих золотих ниток. Мої знання з теорії заклять підказують страшну істину: захист «Серця Рози» зав'язаний на кровній магії. На стародавньому коді крові королівського роду.

Кристал не реагує на ключ-печатку Крістіана. Щоб зняти цей ковпак і винести артефакт із палацу, потрібна безпосередня присутність і жива кров когось із королівської родини. Едварда... або Крістіана.

Просто так, потайки, я не зможу його забрати. Якщо я хоч пальцем торкнуся скла без королівської крові, захисна сітка розірве мене на шматки, а палац здригнеться від сигналу тривоги.

Я безсило стискаю кулаки. Вандербург дав мені три дні, один з яких уже минув. Я маю печатку, яка впустила мене сюди, але сам артефакт захищений так, що мені доведеться скоїти щось іще жахливіше. Мені знадобиться кров одного з братів. Кров Едварда, який готовий назвати мене королевою, або кров Крістіана, якому я сьогодні віддала своє серце.

— Прокляття... — зривається з моїх губ тихий, відчайдушний шепіт.

Швидко зафіксувавши у пам'яті розташування захисних ниток і зробивши ментальний злімок складної схеми безпеки, я розвертаюся. Мені потрібно негайно повернути печатку на місце, поки Крістіан не прокинувся. Але тепер завдання здається майже нездійсненним: пастка для короля перетворюється на пастку для мене самої.