Глава 16. Ніч у покоях принца

Я розриваю рукав його чорного камзола, безжально паплюжачи дорогу тканину. Крістіан важко відкидає голову на подушки, його дихання переривисте, а на лобі виступають великі краплі поту. Чорні нитки отрути вже дісталися ключиці, пульсуючи під блідою шкірою, як гниле коріння.

— Потерпи, — коротко кидаю я, навіть не намагаючись повернути свій солодкий провінційний тон леді Ітелії.

Гарячково оглядаюся палатою. Мені потрібні чиста вода, ніж і алкоголь. Знайшовши на столику карафу з міцним ельфійським бренді та чисті шовкові хустки, я повертаюся до ліжка. Мій бойовий вишкіл ліквідатора працює на рівні рефлексів: я сотні разів витягувала друзів із того світу під час рейдів у прикордонних зонах на останньому курсі навчання.

Я розжарюю кінчик свого маленького кишенькового ножа коротким, концентрованим спалахом вогню прямо на очах у принца. Він спостерігає за мною крізь примружені повіки. У його темних очах, попри туман отрути, горить гостре, майже хворобливе захоплення.

— Ти робиш це... надто професійно... пташко, — хрипить Крістіан, коли я притискаю лезо до його рани, щоб випустити отруєну кров.

Він навіть не здригається. Його залізний самоконтроль вражає. Я видавлюю чорну, густу рідину з порізу, поки не з'являється чиста, багряна кров, а потім щедро заливаю рану міцним алкоголем. Крістіан зціплює зуби так, що хрустить щелепа, а його пальці до білизні суглобів впиваються в простирадла.

Я швидко й туго перев'язую його плече шовком. Мій вогняний резерв тихо гуде, і коли я випадково торкаюся його грудей, наш магічний резонанс знову вибухає під шкірою. Цього разу він не лякає. Він огортає нас важким, гарячим коконом, випалюючи залишки кисню в кімнаті.

Коли отрута нарешті відступає, залишаючи його тіло в спокої, я полегшено зітхаю і збираюся піднятися з ліжка, щоб прибрати закривавлений шматки тканини.

Але Крістіан діє блискавично.

Його здорова рука перехоплює моє зап'ястя з такою силою, що я тихо ойкаю. Одним різким, потужним ривком він смикає мене на себе. Я втрачаю рівновагу і падаю прямо на його широкі груди. Наступної секунди простір навколо нас перевертається — Крістіан перекочується, підминаючи мене під себе, і затискає моє тіло в матрац.

Його важкі стегна блокують мої ноги, а здорова рука намертво фіксує мої зап'ястя над моєю головою. Його поранене плече зовсім поруч, я відчуваю, як воно знову починає кровоточити від різкого руху, але Крістіану байдуже. Він нависає над мною, важко дихаючи, і його довге темне волосся падає мені на обличчя.

У покоях панує абсолютна, інтимна напруга, яка тисне на барабанні перетинки. Маски скинуто. Між нами більше немає таємниць щодо того, ХТО я така.

— Досить ігор, — Його голос звучить низько, хрипко і так близько від моїх губ, що його дихання обпалює мою шкіру. — Ітелія з провінції не вміє вбивати трьох елітних гвардійців за дві хвилини. Ітелія не вміє зашивати рани під вогнем. Хто ти? Назви мені своє справжнє ім'я, відьмо.

Я б'юся під його важким тілом, намагаючись вивільнити руки, але він тримає мене мертвою хваткою. Моя магія вогню іскрить на кінчиках пальців, але його тіні миттєво душать мої спалахи, обплітаючи мої долоні прохолодними путами.

— Відпусти мене, Крістіане, — тихо, зі зловісною загрозою вимовляю я, дивлячись прямо в його дикі, потемнілі від пристрасті та люті очі. — Я щойно врятувала твоє життя. Тобі варто бути вдячнішим.

— Я вдячний, — шепоче він, і його погляд опускається на мої губи. — Сама не уявляєш, як сильно. Але я не засну, поки не дізнаюся, хто тримає мою нову слабкість за ниточки. Кажи ім'я. Клянуся, я витрясу його з тебе.

— Ні, — затято карбую я, зціпивши зуби. Якщо я скажу йому про барона, про батьків, я підпишу їм смертний вирок.

Крістіан повільно нахиляється ще нижче. Наша шкіра майже торкається, і цей божевільний магічний потяг між нами досягає свого піку. Мені здається, що я зараз згорю в його тінях, а він — у моєму вогні. Його очі горять абсолютною одержимістю. Він більше не шеф безпеки, який допитує шпигунку. Чоловік всередині нього просто хоче привласнити цю зухвалу, смертоносну дівчину собі.

— Кажи... — видихає він прямо в мої губи, і його гарячий рот зупиняється за міліметр від мого.

Моє серце робить шалений кульбіт, я заплющую очі, готова здатися цьому першому, руйнівному майже-поцілунку, який неминуче спалить усе навколо...

ГУП! ГУП! ГУП!

Важкий, залізний стукіт у дубові двері покоїв розриває тишу кабінету, як удар грому.

— Ваша Високосте! — з-за дверей лунає стривожений голос капітана королівської гвардії. — У Східному крилі виявлено тіла нападників! Палац піднято по тривозі! Ми маємо перевірити ваші покої, Ваша Високосте! Відчиніть!

Крістіан застигає над мною. Його тіло напружується, як сталева пружина. Він заплющує очі, роблячи глибокий, судорожний вдих, намагаючись приборкати магію тіней, яка шаленими хвилями б'є по стінах кімнати.

Він повільно відкриває очі, дивиться на мої заціпенілі губи, а потім на моє зап'ястя, яке все ще стискає у своїй руці. У його погляді горить глуха, скажена лють на гвардійців, які перервали нас у найважливіший момент нашого життя.

Гра призупинена, але її фінал став ще більш непередбачуваним.