Глава 9. Пастка Тіней

Я майже біжу нічними галереями, на ходу з голови ненависну шпильку. Важка зачіска розсипається, локони падають на плечі, але мені байдуже. У залі все ще гримить музика, король Едвард відволікся на розмову з іноземними послами, а Тіньовий принц, як мені здалося, застряг на іншій терасі. Охорона розслаблена балом та алкоголем. Ідеальнішого моменту для першого серйозного кроку не буде.

Прослизаю повз знайомі арки та заглиблююся в занедбану частину замку. Повітря тут стає прохолоднішим, а стіни пахнуть сирістю та старою магією. Нарешті попереду постають масивні дубові двері, обковані потемнілим від часу залізом. За моїми розрахунками, саме за ними починається перехід до закритої вежі, де ховають «Серце Рози».

На замковій шпарині пульсує тьмяне фіолетове світло — магічна печатка.

Дістаю з таємної кишені сукні свої тонкі металеві штирі. Пальці діють автоматично, серце калатає у шаленому ритмі, але руки не тремтять. Я обережно прощупую магічні пази всередині замка, водночас пускаючи крізь метал крихітні імпульси своєї сили, щоб заколисати захисний контур.

Клац.

Фіолетове сяйво згасає. Замок піддається. Полегшення затоплює свідомість гарячою хвилею. Я обережно штовхаю важкі двері, заходжу всередину невеликої круглої кімнати і... застигаю.

Тут порожньо. Жодних сходів угору, жодних коридорів. Лише голі кам'яні стіни та постамент по центру, на якому лежить звичайний шматок заліза.

Секунда — і простір навколо мене вибухає німим жахом.

Важкі двері за моєю спиною з гуркотом зачиняються, і звук запірного механізму відлунює в моїй голові смертним вироком. Магічна печатка, яку я щойно зламала, спалахує знову, але тепер не фіолетовим, а густим, непроглядним чорним кольором.

Це не прохід. Це приманка. Пастка для шпигунів, яку Крістіан особисто розставив у палаці.

— Прокляття... — зривається з моїх губ.

Зі щілин між камінням, зі стелі та з-під підлоги починає виповзати жива, пульсуюча темрява. Тіні Крістіана. Вони заповнюють кімнату з неймовірною швидкістю, витісняючи повітря та світло. Вони не просто закривають огляд — вони душать. Я відчуваю, як крижані щупальця темряви обплітають мої щиколотки, піднімаються вище, стискають горло, висмоктуючи з мене життя та волю до опору.

Спроба затиснути магічний контур і ввімкнути «Ітелію» зараз означає просто дозволити Тіням задушити себе до непритомності. Мене знайдуть тут теплою, безпорадною тушкою, і тоді від катувальних підземель Королівської безпеки не врятує жодна акторська гра.

Часу на роздуми немає. Тіні закривають мені обличчя, стає темно, як у могилі, а в легенях закінчується кисень.

До біса все! Я хочу жити!

Розправляю плечі й повністю, до самого дна, зриваю внутрішні блоки, які стримували мій резерв. Моя справжня бойова магія виривається на волю диким, голодним звіром.

Я складаю пальці в січний бойовий жест і випускаю з себе нищівну хвилю чистого, концентрованого вогняного світла.

Спалах!

Круглу кімнату затоплює сліпуче багряно-золоте полум'я. Моє закляття вибухає зсередини, розганяючи темряву, наче розпечений ніж — масло. Тіні Крістіана жалібно шиплять, згоряючи від дотику мого бойового вогню, і на кілька секунд магічний тиск відпускає моє тіло.

Цього короткого моменту мені вистачає. Підлітаю до дверей, направляю всю силу в долоні й буквально випалюю замок разом із клятою печаткою. Двері вилітають назовні з тріском каменю.

Вискакую в коридор, важко дихаючи, і в ту ж секунду озираюся назад.

Усередині розгромленої кімнати спалені мною Тіні починають стрімко злітатися докупи. Вони закручуються у високий вихор, який прямо на моїх очах набуває чітких, занадто знайомих обрисів. Висока чоловіча фігура, широкий розворот плечей, срібне гаптування на камзолі. Мій бойовий вогонь видав мене повністю. Крістіан щойно через свої Тіні побачив і зафіксував магію штурмового мага вищого рівня.

Тіні матеріалізуються, і з темряви проступає його обличчя. Його очі горять диким, майже шаленим тріумфом і небезпечною, одержимою люттю мисливця, який нарешті загнав звіра в кут.

— Попалася... — долинає з глибини кімнати його тихий, вібруючий голос, що матеріалізується разом із ним.

Я не чекаю ні секунди. Підхоплюю спідниці сукні кольору пильної троянди і, використовуючи залишки бойового прискорення, наче вітер лечу коридорами назад, до Головної зали. Мені потрібно встигнути за завісу світла, музики та фальшивих посмішок до того, як Тіньовий принц перекриє всі виходи з палацу.