Глава 8. Королівський Бал та перший танець

Свято в Головній залі Небесного Замку нагадує золоту пастку. Тисячі магічних свічок плавають під склепінням стелі, відбиваючись у дзеркальному паркеті, а сотні шляхетних гостей кружляють у такт оркестру.

Мій сьогоднішній образ — вершина знущання барона Маркуса. Сукня кольору пильної троянди з корсетом, затягнутим так, що кожен подих дається з боєм, і довжелезний шлейф, який так і норовить стати моєю підніжкою. На моїх плечах тонке мереживо, а на губах — бездоганна, лагідна посмішка фаворитки. Я маю закріпити свій статус. Якщо король зробить мене своєю головною примхою, гвардія біля закритих крил палацу пускатиме мене без зайвих запитань.

— Ви затьмарюєте всі зорі цього вечора, леді Ітеліє, — оксамитовий голос змушує мене схилити голову в поклоні.

Король Едвард підходить до мене, сяючи щирою, майже хлопчачою усмішкою. На ньому білосніжний мундир із золотим гаптуванням. Коли він бере мою руку, щоб вивести в центр зали на перший танець, його долоня знову випромінює тепле, рожеве світло. Його королівська магія крові буквально пульсує від близькості до мене, повністю засліплена фальшивим ім'ям та моєю рожевою обгорткою.

Ми кружляємо в повільному вальсі. Едвард веде впевнено, але занадто класично, передбачувано. Він фліртує, шепоче мені на вухо вишукані компліменти про мою «неземну сміливість» у звіринці та про те, що провінція приховувала від нього справжній діамант. Я підігрую на повну: сором'язливо опускаю вії, тихо сміюся з його жартів і вдаю, що ледь не млію від його королівської величі.

Але мій внутрішній радар бойового мага не обманути. Я відчуваю іншу присутність.

Крістіан стоїть біля колони, заклавши руки за спину. Він не танцює. Його темна, важка аура буквально випалює простір навколо нього. Кожен раз, коли Едвард кружляє мене обличчям до нього, я зустрічаю цей похмурий, проникливий погляд. Його тіні на підлозі тріщать від напруги, повзучи по паркету в наш бік, наче хорти, яких тримають на короткому повідку. Нас розділяють десятки пар, але я бачу: Тіньовий принц роздратований моєю нічною витівкою та цією комедією, яку я розігрую перед його братом.

Музика робить різкий акцент. За правилами придворного танцю настає момент зміни партнерів.

Едвард із жалем відпускає мою руку, готовий передати мене наступному графу, але простір між нами раптом розривається. Хтось стрімко вклинюється в натовп. Рух настільки швидкий і точний, що інші аристократи навіть не встигають обуритися.

Мої пальці перехоплює залізна, гаряча долоня. Крістіан.

Він смикає мене на себе з такою силою, що я буквально врізаюся грудьми в його жорсткий чорний камзол. Музика змінює темп на більш швидкий, багряні свічки під стелею спалахують яскравіше. Наш танець миттєво перестає бути схожим на делікатний придворний вальс. Це прихований поєдинок. Агресивний, пристрасний, на межі фолу.

Крістіан веде мене жорстко, повністю ігноруючи правила. Його рука на моєму попереку вдавлює мене в його тіло так близько, що я відчуваю шалений ритм його серця і його гаряче дихання на моїй щоці. Наша магія знову починає резонувати: мій прихований вогонь штовхає контур зсередині, а його тіні вже нахабно обплітають поділ моєї сукні.

— Ви чудово тримаєтеся в обіймах короля, леді Ітеліє, — його низький, вібруючий шепіт обпалює мені вухо. — Навіть жодного разу не наступили йому на ноги. Прогрес, порівняно з учорашнім.

— Я просто дуже стараюся для Його Величності, Ваша Високосте, — відповідаю я, намагаючись тримати голос рівним і наївно-дрібним, хоча всередині все здригається від його близькості.

Крістіан раптом різко розгортає мене, закидаючи в низький прогин, від якого у мене перехоплює подих. Його обличчя опиняється за сантиметр від мого. У його темних, майже чорних очах горить щось прадавнє і небезпечне. Він не каже, що я шпигунка, не висуває звинувачень, але його погляд пропалює мене наскрізь.

— Продовжуйте старатися, — тихо вимовляє він, повільно піднімаючи мене назад, впритул до себе. Наші тіла рухаються в єдиному синхронному ритмі, і це лякає мене найбільше — ми рухаємося як два бійці, що ідеально відчувають тактику один одного. — Тільки от Едвард сліпий. Він бачить лише красиве ім'я на папері та рожеве мереживо вашої сукні. Але тіньові маги відчувають світ інакше.

Він сильніше стискає мої пальці, і я відчуваю, як його магічні тіні проникають мені під шкіру через рукавичку, змушуючи мій внутрішній бойовий контур гарячково стискатися.

— Ми не просто бачимо аури, леді. Ми відчуваємо їх на смак і запах. Тінь вбирає в себе все: приховані емоції, страх, сліди минулих битв чи пролитої крові. І ваша магія, як би ретельно ви її не ховали, не пахне лавандою, пудрою чи трояндами Вандербургів.

Він веде мене у фінальному па, нахиляючись до мого вуха так близько, що його губи ледь торкаються моєї шкіри.

— Вона пахне залізом, — шепоче Крістіан, і від цього низького звуку по моїй спині пробігає відчутний мороз. — Холодним бойовим залізом, порохом і розпеченою сталлю. Так пахнуть лише ті, хто звик тримати в руках зброю, а не п'яльця для вишивання. Твоя суть кричить про небезпеку, пташко. І мені неймовірно цікаво, коли саме ти припустишся помилки.

Музика наближається до фіналу. Крістіан кружляє мене востаннє, зупиняючи прямо біля виходу на балкон, подалі від зацікавлених очей придворних. На його губах з'являється та сама хижа, загадкова посмішка. Він не збирається мене арештовувати — він насолоджується цим побочним ефектом ревнощів та азарту, тримаючи мене на гачку своєї таємниці.

Оркестр обриває останній акорд. Крістіан робить короткий, ідеальний уклін і відступає назад, миттєво розчиняючись у натовпі та нічних тінях зали.

Я залишаюся стояти біля перил, важко дихаючи, а в моїй голові пульсує лише одна думка: Він відчуває мене наскрізь. Його тінь знає мою справжню суть, і ця гра стає смертельно небезпечною.