Браслети Зодіаку Пробудження

V Подорож у комі

Після того як Золотий Лев усе полагодив, він швидко стрибнув на дах найближчої багатоповерхівки. За мить поруч із ним з'явився Рей.

— Рею, завтра ж починається жовтень.

Рей із легким кумедним сміхом почухав рукою голову.

— Я щось зовсім заплутався у ваших місяцях, Лейсе.

— Ні, Рею, завтра точно жовтень, — усміхнувся Лейс.

Він на декілька секунд задумався.

— Скоро Роман Федорович поїде в подорож. Треба йому якось допомогти.

Лейс підняв руку, і перед ним почала формуватися світла сфера. Вона повільно збільшувалася, а всередині неї почало з'являтися щось нове.

Через декілька секунд сфера розділилася на дві маленькі.

Вони почали змінювати форму, поступово набуваючи вигляду телефонів. Світло огортало їх дедалі сильніше, поки вони нарешті не стали справжніми пристроями.

Лейс узяв телефони в руки й уважно подивився на них.

— Рею, ти бачиш? У мене в руках зараз не просто телефони.

Рей із цікавістю подивився на створені пристрої.

— Вони допоможуть нам зв'язуватися з усіма власниками існуючих і майбутніх гаджетів. Ніхто не зможе їх прослухати і якось зламати.

Лейс ще раз поглянув на один із телефонів.

— Також для Романа Федоровича буде доступна функція завантаження карти, щоб було зручніше.

Рей здивовано подивився на телефон.

— А цей телефон навіть не треба заряджати?

— Ні, — усміхнувся Лейс. — Цей телефон навіть не треба заряджати.

Після цього Золотий Лев спустився в темний провулок. Він переконався, що поруч нікого немає, і подумки наказав зняти свій містичний костюм.

Костюм зник так само неочікувано, як і з'явився.

Перед нами знову стояв Лейс.

Він вийшов із провулка, дістав свій рюкзак і спочатку поклав туди створені телефони. Лише після цього взяв свій звичайний телефон.

Лейс на декілька секунд подивився на екран, а потім набрав номер Анни.

Через декілька гудків вона відповіла.

— Слухаю... — сонним голосом сказала Анна. — Лейсе, це ти? Якого біса так пізно дзвониш?

— Вибач, Анно, але передай, будь ласка, що мене завтра не буде на парах.

Анна одразу здивувалася.

— О, з якого це дива?

— Та там деякі сімейні проблеми.

— Добре...

Лейс трохи усміхнувся.

— Анно, не буду тебе відволікати. Доброї ночі.

— Доброї ночі, — сонно відповіла Анна і завершила розмову.

Лейс поклав телефон у кишеню та продовжив іти додому.

Рей ішов поруч і кілька секунд мовчав, але потім не втримався.

— А чого це ти завтра не йдеш? І ніби ніяких у тебе сімейних справ не було.

Лейс подивився на нього з легкою усмішкою.

— Завтра все дізнаєшся, Рею.

Вони продовжили свій шлях додому, а нічне місто поступово ставало все тихішим.

Вже зранку перед входом до лікарні стояв хлопець невисокого зросту. У нього була смаглява шкіра, темні очі та темно-коричневе волосся.

Це був Марк.

Він неспокійно подивився на будівлю лікарні, наче боявся почути якийсь поганий висновок. Нарешті хлопець зібрався з духом і зайшов усередину.

Через декілька хвилин він уже стояв перед кабінетом лікаря.

Хлопець постукав у двері.

— Добрий день, можна зайти?

— Ви Марк? — спокійно запитав лікар.

— Так.

— Тоді заходьте.

Марк зайшов до кабінету.

Лікар узяв особливу справу Марка й почав її переглядати.

— Ммм... Ви навчаєтеся в цікавому університеті.

Після цього він відклав справу.

— Добре, давайте сюди свої аналізи.

Марк передав йому документи.

Лікар довго їх переглядав, уважно вивчаючи кожен результат. Нарешті він відклав аналізи вбік.

— Загалом усе добре. Серйозних проблем за результатами я не бачу.

Марк помітно розслабився.

Але лікар одразу продовжив:

— Проте є певні ризики, тому я не радив би нехтувати обстеженнями. Продовжуйте спостерігати за своїм станом і прийдіть на повторне обстеження через місяць.

Марк на мить замислився.

У ньому змішалися полегшення й тривога. З одного боку, усе було добре, і найгірших новин він не почув. З іншого — слова лікаря про ризики все одно не давали йому повністю заспокоїтися.

— Тобто зараз усе добре? — ще раз перепитав Марк.

— Так. Просто потрібно продовжувати обстеження.

Марк із полегшенням усміхнувся.

— Дякую вам, лікарю. Дуже дякую!

Він попрощався та вийшов із кабінету.

Марк залишив лікарню вже значно спокійнішим. Страх не зник повністю, але тепер у нього була причина хоча б трохи заспокоїтися.

Щойно Марк зник за дверима лікарні, лікар дістав блокнот.

Він відкрив його й записав:

«Марк боїться тяжкого захворювання».

Лікар закрив блокнот, поклав його до кишені та вийшов із лікарні.

За декілька хвилин він розчинився серед людей.

Тим часом настав обід.

Над містом кружляла зграя воронів. Один із них раптом відокремився від інших і полетів у бік школи.

За декілька хвилин він сів на вікно одного з класів.

Усередині саме проходив урок. Ворон уважно слухав, що відбувається в класі, поки не почув, що сьогодні немає декількох учнів.

За декілька секунд двері класу відчинилися, і всередину зайшла маленька дівчинка.

— Вибачте, можна зайти?

— Звичайно. Але ж твоя мати казала, що тебе сьогодні не буде.

— Так. Мені було погано, але зараз усе стало краще, тому прийшла до школи. Не хочу пропускати уроки.

Учителька задоволено кивнула.

— Добре, сідай.

Дівчина пройшла до першої парти.

— Стривай, це ж не твоє місце, — сказала вчителька.

— Розумієте, вже декілька місяців погано бачу, тому, якщо ви не проти, я сьогодні хочу посидіти саме на першій парті.

У її голосі прозвучала легка маніпуляція.

— Добре, сідай сьогодні тут.

Учителька повернулася до дошки й почала щось писати.

Дівчина сіла за першу парту поруч із іншою ученицею. Через декілька хвилин вона повернулася до неї.

— Слухай, а в тебе ж є сестра?

— Так. А звідки ти знаєш?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше