РОЗДІЛ 19

Фіна

Місце, яке ховалося глибоко під палацом, можна було описати двома словами: суцільна темрява. Така, якої нагорі не буває навіть найтемнішої ночі.

Щойно ми поринули в неї, я розгубилася. несвідомо хапаючись за Тандера усіма кінцівками — навіть тими, до яких геть не звикла, й довго не могла зрозуміти розплющені мої очі чи ні.

Та, зрештою, тут це не мало жодного значення. Я однаково не могла розгледіти жодних обрисів, навіть за кілька хвилин, коли очі вже мали б звикнути до пітьми.

Натомість загострилися усі інші відчуття: слух та нюх. Навіть вода на смак здавалася іншою. Ніби просякнута смертю та безнадією.

Подеколи до мене долинали звуки, ніби хтось стогне, крутиться й шкрябає стіни своєї клітки. Іноді звуки були жалібні, сповнені болю та страху. Іноді — загрозливі. Ніби гарчання велетенської почвари, зголоднілої до плоті та крові.

Тамуючи подих, я намагалася не виказати нашої присутності тим, хто тут сидить. Байдуже наскільки міцні їхні грати. Я не хотіла перевіряти чи зможуть вони дотягнутися до нас крізь них. І не мала сумнівів — вони спробують. Обов’язково.

Можливо вони вже знають, що ми тут. Відчувають наш запах. Мій запах.

І десь тут тримають морського дракона. Мого морського дракона, що вирішив зв’язати себе зі мною.

Чому він це зробив? Чому не обрав якогось русала? Чому не обрав Тандера? Адже той, на відміну від мене, житиме багато років, тут, під водою… Якщо, звісно, ми зможемо піти звідси живими.

Тандер мовчав, однак я відчувала, як напружуються його м’язи під моїми пальцями. Він був зосереджений. Певно дбав про те, аби жоден з в’язнів не зміг нам нашкодити.

Я відчула, як він нахилився до мого вуха, й прошепотів:

— Зараз треба, щоб ти зосередилася. Якщо дракон десь тут, ти його відчуєш, і тоді скажи мені куди плисти.

Глитнувши, я подумала про те, чи не забагато надій Тандер покладає на мій зв’язок із драконом. А що, як я нічого не відчую? Або відчую щось, що не зможу пояснити? Що, як я дарма припливла сюди із ним, і тільки затримуватиму?

Відчувши мій неспокій, Тандер обережно стиснув мою долоню пальцями.

— Ти зумієш. Просто заплющ очі та подумай про твій зв’язок з драконом. Уяви, як від тебе до нього тягнеться золота нить крізь пітьму. А тоді тягнися до неї рукою. Я плистиму туди, куди скажеш.

Кивнувши, хоч він і не бачив, я зробила як він казав. І за мить пітьму осяяла сяюча нить. Варто було розплющити очі, як вона зникала. Однак, щойно я заплющувала їх, вона з’являлася знову.

Тож я потягнулася за нею, і Тандер, дослухаючись до мене, поплив. Далі, глибше у пітьму. І, що глибше ми спускалися, то більше в мене з’являлося питань. І, можливо, варто було відкласти їх напотім, однак я не змогла.

— Як ви кидаєте сюди злочинців, якщо нічого не бачите?

На щастя, Тандер поставився до мого питання із терпінням.

— Є спеціальний ліхтар, з котрим можна спуститися униз. Але він один. І ми не змогли б взяти його, залишившись непоміченими.

— А як ми знайдемо шлях назад?

— По пам’яті. Я чудово орієнтуюся у просторі. Звісно, не настільки, щоб швидко відшукати дракона у цьому лабіринті. Тож нам пощастило, що він пов’язався із тобою.

— Так, — зітхнула я, — пощастило. Хоча мені важко зрозуміти його вибір.

— Ти йому сподобалася, — каже Тандер, і, на свій подив, я впевнена у тому, що він посміхається.

— Це теж складно зрозуміти. Після усього, що ти мені розповів… Я не мала б йому подобатися. Він взагалі не мав наближатися до людини, хіба ні?

Від жахів, про які розповідав Тандер: полювання на русалів, на морських драконів, в животі з’являється нудотне відчуття.

— Ти не винувата у тому, що існують такі люди. Як бачиш, погані русали також зустрічаються. І фейрі, і демони… Те, ким ми народилися, не формує те, ким ми є.

— Але ж ти до останнього був упереджений щодо Крістіана, — я не хотіла, аби це звучало, як звинувачення. Хоча, можливо, і хотіла. Можливо я і досі злилася. Крістіан пожертвував усім, щоб врятувати мене та Рею, й залишився на поверхні сам-один.

— Так, — визнав він, — Я був несправедливий до нього. Я помилявся. Але щодо тебе я маю рацію. Дракони — неймовірні створіння, Фіно. Якщо він обрав саме тебе, для цього мали бути причини. Не думай, що це було помилкою.

— Але Кіннар та Рея кажуть, що через мене він проживе менше років! Як це може бути на краще?

Якийсь час Тандер мовчав, ніби намагаючись дібрати кращі слова, а тоді промовив:

— Це не обов'язково.

Кліпнувши, я розгублено дивлюся туди, де, як мені здається, має бути його обличчя.

— Що ти маєш на ува…

Однак я не встигла закінчити. Раптом Тандер завмер, і я відчула, як нить, що зв'язувала мене з драконом, посилилася, ніби…

— Він тут. Зажди трохи.

Перш ніж я встигла відреагувати, Тандер поставив мене на землю, й, попри все, я змогла зберегти рівновагу. В порівнянні із тим, що було в його печері, це неабияке досягнення.