РОЗДІЛ 12

Рея

Якщо ви ніколи не ховалися під спідницею скелета давно померлої жінки, ви ніколи не були на моєму місці.

Так. Моє життя явно десь звернуло не туди.

Перше, що вам слід зрозуміти — я тут не зі своєї волі. Та, якщо вже так склалося, що ви стали німим свідком цих подій, ось вам кілька непроханих порад:

По-перше, ніколи не чіпайте старовинні сімейні реліквії. Особливо якщо вас мільйон разів просили цього не робити. Навіть якщо вам здається, що від цього залежить чиєсь життя.

По-друге, ніколи не довіряйте незнайомцям. Особливо чоловікам. Особливо привабливим. Особливо одруженим на злій мстивій відьмі. Особливо якщо ця зла мстива відьма — фейрі.

По-третє, якщо вже так сталося, що ви порушили перші два правила, не намагайтеся виправити усе самостійно, бо можете опинитися на місці вбивства, під криноліном однієї з жертв, молячись богині моря, щоб на вас не завалилися кістки, котрим щонайменше сотня років, й не викрили вашого сховку.

Коли просто перед моїм обличчям звисає жирнючий павук, я затримую дихання. Не хочу, щоб це повзуче чудовисько опинилося ще ближче.

Коли ж ці двоє вже набалакаються й підуть? — роздратовано думаю я.

Я заледве встигла сховатися й загасити лампу перед їхньою появою, й вже кілька хвилин була змушена слухати їхню розмову.

Судячи з усього, принц дуже близький зі своєю нареченою. Принаймні достатньо, щоб залишатися з нею наодинці у темряві. Цікаво, чи він розповів їй про те, як я намагалася вкрасти компас? Певно що так. З чого б це йому мовчати?

Тож повертатися до роботи не варто. Якщо вона чи хтось з інших слуг побачить мене, не вагаючись віддадуть варті. і тоді мені кінець. В кращому випадку мене проженуть геть з палацу, а в гіршому… 

Це дещо ускладнює мою роботу. Ну гаразд, надзвичайно ускладнює. Та принаймні мене досі не спіймали. А значить в мене ще є шанс усе виправити. Повернути свої сили, перлину й повернутися додому. До Тандера.

Брат, певно, місця собі не знаходить. Та сподіваюся він дає раду усьому тому хаосу, який я по собі лишила. Мусить дати. Без нього наш народ приречений. Тигрові обов’язково скористаються моєю помилкою. Певно вже скористалися.

Тому я мушу усе виправити. Мушу повернути вкрадене, перш ніж наслідки стануть невідворотніми.

Вам, певно, цікаво, як це сталося? Як я в одну мить підвела брата, підвела усіх, і втратила можливість повернутися до моря?

Що ж, відповідь проста. Я була наївною, юною та закоханою. Дурна маленька русалонька, що прирекла усе своє королівство одним дурним вчинком.

Ми з Георгом зустрілися, як мені здавалося, випадково. Кілька років тому. Я потрапила у тенета корабля, на якому він плив. Тоді я ще не знала хто він. Гарний, мов з казки. З сяючими теплими медовими очима та теплою посмішкою. Плечистий, з міцними руками та засмаглою від сонця шкірою.

Я була перелякана. Адже знала як люди чинять з нами, русалами. З морськими драконами. З усім, що могло принести їм владу, гроші та подовжити їхнє жалюгідне життя.

Намагалася вирватися, роздерти тенета, однак вони були надто міцними. Особливими. Для таких, як я.

Тієї миті я зрозуміла, що вони не ловили рибу. Вони полювали на русалок.

Побачивши ніж, що зблиснув в його руці, я була впевнена, що він мене вб’є.

Натомість він розрізав тенета. Відпустив мене. Велів плести геть.

І я попливла. І встигла відплисти досить далеко, щоб мене не схопити, та все ж побачити, як на нього напали інші моряки. Через мене. Через те, що він втрутився. Відпустив їхню “здобич”.

Його кинули у море. І, щойно це сталося, він почав тонути.

Я дивилася на те, як останні бульбашки повітря покидають його легені, зникаючи високо нагорі, й мала б залишатися байдужою. Адже люди нас не жаліють.

Та він пожалів. Він був інакшим.

Я не могла дозволити йому померти. Не після того, як він мене порятував. І пірнула за ним. Попри усі заборони, попри здоровий глузд. Попри все, чому мене вчили та що розповідали про людей. Я врятувала його. Віднесла до печери, наполовину похованої під водою, й це було початком кінця.

Він був важкий. І, хоч ми були під водою, мені доводилося докладати чималих зусиль, щоб тягнути його. Та я не здавалася.

А тоді, замість уплисти, залишилася, щоб запевнитися у тому, що він дихає. І він прокинувся. Посміхнувся мені. Фліртував.

Зі мною ще ніхто не фліртував. Крім, можливо, Кіннара. Але ми знайомі цілу вічність, він для мене як член родини. А Георг… Георг був іншим.

Я шарілася. Я посміхалася. І, коли він пообіцяв прийти до мене знову наступного дня, я йому повірила.

Звісно, я нічого не розповідала братові. Ані того дня, ані наступного. Ані жодного дня, коли ми з Георгом зустрічалися у тій печері. Розмовляли. Сміялися.

Іноді я перетворювалася на людину. Я знала, що вміла це, але до того ніколи не відчувала у цьому потреби. Це вміння здавалося мені зайвим… До першого танцю. До першої прогулянки по піску. Траві. Камінню.