РОЗДІЛ 5

Фіна

Легке розчарування від того, що поцілунку так і не сталося, швидко зміняється цікавістю, коли Крістіан підходить до місця, де розташований черговий вихід, і завмирає, чекаючи моєї реакції.

— А що там?

— Побачиш, — загадково промовляє він, уникаючи прямої відповіді, тож я рішуче крокую уперед, поки не зупиняюся просто поряд з ним, Крістіан тягне за гасову лампу, що водночас слугує ричагом, і у стіні відкривається прохід.

Я роблю крок вперед й затамовую подих від того, що бачу. Бо ми опиняємося в просторій круглій кімнаті зі скляною купольною стелею, а просто над нами…

— Це що, озеро? — ледь чутно питаю я не зводячи погляду з переливів світла, що танцюють на підлозі та стінах кімнати, та барвистих рибок угорі.

В самій кімнаті небагато меблів: низенький стіл в самому центрі, навколо нього — крісла та канапки. Увесь простір під стінами від підлоги до стелі займають книжкові шафи з сотнями книжок. Але головне не це, а те, що я не бачу іншого входу, що міг би привести сюди. А це означає, що єдиний спосіб опинитися тут — пройти таємним коридором.

— Так. Ми під озером. Тим, що в саду. Це моє улюблене місце, — оглядаючи його, Крістіан щиро посміхається, і я йому вірю. Таке місце важко не полюбити. Гарне, таємниче, ніби існує для одного тебе, — Усі ці книжки присвячені міфам, легендам та створінням звідти. А ще магії та магічним предметам. Схоже хтось з моїх пращурів серйозно цим цікавився, якщо зібрав і заховав таку колекцію.

— Ти усі їх прочитав?

Раптом Крістіан пирхає, ніби я сказала щось неймовірне, й хитає головою.

— Звісно ні, їх надто багато. Але я намагаюся. Я не ризикую виносити їх звідси, знаєш. Вони надто цінні, щоб ризикувати загубити їх.

Він справді їх цінує. Кожну з них.

— То ось звідки ти так багато знаєш про це?

 — Так. Хоча, звісно, в порівнянні із тим, або тими, що зібрали тут ці книжки…

Я зробила декілька кроків вздовж стін, оглядаючи книжкові полиці. Провела вказівним пальцем по корінцях, і майже відразу знайшла книжку, присвячену морському народу. Однак не стала її розгортати.

Раніше я ніколи не цікавилася казковими магічними створіннями. І було б надто підозріло відразу почати гортати цю книгу в пошуках… Чого? Сама гадки не маю. Властивостей русалів, що могли б бути причиною викрадення сестри Тандера? Таємничої чорної перлини?

Однаково така раптова цікавість виглядає підозріло.

Але я ще повернуся сюди. До цієї книги. Якщо, звісно, Крістіан не буде проти.

І до цього лабіринту.

Адже, якщо у палаці є одна таємна кімната, куди можна потрапити лише через таємний коридор, хто сказав, що вона єдина?

А де, як не у таємній кімнаті, приховати від всіх щось вкрадене та магічне?

І це пояснює звідки сам Георг так багато знає про магічних створінь. Напевно він і сам знає про цю кімнату. Він бував тут раніше, гортав ті самі книжки.

Мабуть, десь тут він і подумав про те, що може використати русалку для чогось.

На мить я застигаю, важко ковтаючи, й мій погляд тягнеться до Крістіана. Я не можу не думати про те, що той, хоч і несвідомо, може знати про мотивацію батька. І, якщо так, може навіть знає про місце, де той утримує чарівну бранку.

Якби ж я тільки могла йому усе розповісти!  Впевнена, він би допоміг. Крістіан зрозумів би наскільки це важливо. Він вчинив би правильно.

Щойно ці думки з’являються в моїй голові, браслет на моїй руці ледь помітно нагрівається, ніби попереджає, нагадує що зі мною буде у випадку порушення контракту.

Звісно, я так не ризикуватиму. Адже це не моя таємниця. На кону чуже життя. Моє теж.

Натомість я обертаюся до Крістіана та посміхаюся:

— Дякую, що показав мені це місце. Знаю, воно багато значить для тебе.

Кутик його рота ледь помітно підіймається. Усмішка Крістіана сумна. Можливо я перша, з ким він зміг розділити це за довгі роки, і мені сумно, що я не можу відповісти йому взаємною щирістю. Я почуваюся винною.

— Знаю, тобі набагато цікавіше читати та слухати про усілякі винаходи, — трохи ніяково промовляє він, — Але я хотів, щоб ти знала про цю кімнату. Звісно, я хочу зберегти усі ці книжки, та для цього їх краще тримати у таємниці. Однак бути, можливо, єдиним, хто їх колись прочитає… Я не хочу, щоб про них знову геть забули на багато років. Нехай це навіть і казки.

Не казки, — думаю я, — Можливо не все з них.

Не знаю чи існують інші міфічні створіння, крім русалів та морських драконів, однак вони — не вигадка.

Це настільки неймовірно, що я, певно, вирішила б, що мені усе це наснилося. Що це наслідок теплового удару і шоку від того, що мені довелося пережити. Однак чарівний кулон та браслет з золотої нитки нікуди не поділися. Вони досі зі мною. Як і подряпини на моїй руці. І це доказ того, що усе це було насправді.

Тандер і Кіннар існують. І русалка, яку король Георг навіщось викрав.