Розділ 13. Перші спогади

Аврора, 14-16 січня

Після першої зустрічі в астральному вимірі з Семом я вирішила на якийсь час відкласти подальші. Мені потрібно було трохи часу, щоб зрозуміти, як його переконати і чим заманити у реальний світ. Замість подорожей астралом я збиралася вирушити у власні спогади. Я давно хотіла згадати хоч щось із минулих життів і зараз був найкращий час для цього.

— Ти, звичайно, все схоплюєш на льоту, сонечко, тільки ось я досі відчуваю слабкість. Не знаю, чи вдасться мені провести тебе дорогами спогадів, — а от мама Лія навпаки не була готова.

Я розуміла, що їй важко, але я не знала, чи довго триватиме її стан, а до лікаря вона не хотіла йти. Мама Лія вважала, що їй потрібно більше відпочинку, але з ним не складалося. Я не хотіла на неї тиснути, але й нескінченно чекати теж не могла.

— Може, бабуся Веста нам допоможе? — запропонувала я. Я б запропонувала і Велімира, але знала, що вони досі на нього зляться і не варто його кликати в гості поки що.

— Ні. Тільки я можу допомогти тобі побачити твої минулі життя, пов'язані зі мною.

— А ті, що були до тебе? Я ніколи не зможу їх згадати?

— А тобі їх треба згадувати? — мама Лія глянула на мене здивовано, навіть трохи ображено. Схоже, їй важко було усвідомлювати, що колись ми були не разом.

— Мені просто цікаво, чи можу їх згадати. Теоретично, — я не хотіла її засмучувати і говорила цілком щиро.

— Є шамани, які можуть провести тебе всіма життями, але для цього потрібна більша сила, ніж у мене. Досвідчені шамани також з часом можуть самі згадувати свої життя без допомоги провідника. Так відбувалося зі мною та з тобою, поки ми жили у магічних світах. Хоча перші твої спогади я допомагала тобі побачити. Ти завжди потребувала невеликого поштовху.

— А Велімир? — я все-таки наважилася спитати про старого шамана. — Він може провести мене всіма моїми життями?

— Гадаю, що так. Але я не хочу його тут бачити. Не зараз. Можливо, коли Сем повернеться. Зрозумій мене правильно, Авроро, я не хочу тебе обмежувати у спілкуванні з Велімиром, але він завдав мені болю. Мені та моїй бабусі. Я не можу так просто подарувати йому цей біль. Мені потрібен час.

А кому він не потрібен?.. Подумалося мені, але вголос я нічого не сказала. Натомість я обійняла маму Лію і сказала:

— Гаразд, я чекатиму, скільки буде потрібно. Мені нема куди поспішати.

Я намагалася сховати свій біль, але мені погано давалося блокування. Мама Лія все зрозуміла.

— Давай я сьогодні добре висплюсь, а завтра ми приступимо до твоїх минулих життів? — мама Лія поцілувала мене в маківку і випустила з обіймів. — А поки що я дам тобі свої записи з теорією занурення у минулі життя — почитаєш, щоб знати, як підготуватися. Годиться?

— Добре. Я згодна.

Мама Лія відразу принесла мені зошит із записами і я, взявши на кухні чаю з печивом, залізла під ковдру в своїй кімнаті і поринула в читання. Я на диво швидко звикла до моринських рун замість кирилиці і вже майже не підглядала в аркуш з алфавітом, але читала все одно повільно. Ритуал виявився схожим на ті ж самі медитації та астральні подорожі, але з деякими відмінностями: особливе зілля, особлива налаштованість і передача деякої енергії провідником. Ось чому мама Лія не поспішала мене занурювати у минулі життя: їй не вистачало енергії для цього. Сподіваюся, вона добре виспиться за сьогодні й завтра у нас все вийде. Я вже передчувала, як відкрию завісу над новою таємницею, якою для мене було будь-яке магічне дійство. 

Мама Лія дотрималася обіцянки і наступного дня ми приступили до ритуалу. Вона зварила мені особливе зілля, що допомагає розслабитися і проникнути в ті далекі глибини підсвідомості, де зберігалися спогади про минулі життя. Ми всі мали доступ до них, але не всі знали, як до них дістатися. І ось я отримала унікальну нагоду дізнатися як.

— Думай про той день, коли ми вперше зустрілися, — сказала мама Лія перед тим, як узяти до рук свій звичний бубен і заспівати. — Нехай ти зараз його не пам'ятаєш, але ти думай про нього і він прийде до тебе.

Я не зовсім розуміла, як це діє, але я довірилася їй. Мама Лія точно знала, що робить. Я зручно вмостилася на м'якому килимі в її майстерні, заплющила очі і дозволила пісні моєї матері забрати мене геть із реального світу. Я йшла за її голосом, я намагалася не втрачати усвідомленість, але в якийсь момент, я просто провалилася в нікуди.

І тоді я це побачила.

Я була воїном. У тому житті я була воїном. Я боролася нарівні з чоловіками за краще життя, але я втомилася. У мене не залишилося близьких — нікого, заради кого я могла б продовжити боротися. У тому житті я втратила всіх: батьків, друзів, коханого, а дітей у мене взагалі не було. Я вже була у тому віці, коли не віриш у щастя. Молодість пройшла в битвах і я не отримала нічого в нагороду за старання.

Я знайшла маму Лію випадково. Хтось із знайомих порадив мені прийти послухати стару шаманку, обіцяючи душі моїй зцілення. Я не вірила в магію, але пішла. Мені не було чого втрачати.

Її голос наздогнав мене, перш ніж я її побачила. Він ніби піднімався з самої землі, з ревінням, з переривчастим диханням, ніби то був танець любові та пристрасті. Впевнений ритм бубна вів мене вперед, до неї, і я йшла, зачарована ритмом і її сильним, потужним голосом, що проникав не просто в душу, а в найглибші глибини підсвідомості. Я йшла і йшла, захоплена її співом, і, нарешті, побачила її: древню стареньку з довгим сріблястим волоссям, яка грала мелодію самого життя. Я підійшла до неї і ми зустрілися поглядами: вона дивилася мені в душу, а я зазирнула в її. Я побачила її самотність та її світло. Вона все життя зцілювала тих, хто потребував, вона дарувала своє світло всім, забуваючи про себе і тим полонила мене. А я… Хвора душа, втрачена, поранена, я доторкнулася до неї і заспівала з нею разом пісню самого життя.

— Пам'ятай мене… — заспівала вона мені одній. — Давай у наступному житті знову зустрінемося? Я зцілюватиму тебе, а ти мене підтримуватимеш. Хочеш?