Вечір

Ліс був дивовижним. Якась дріботінь шаруділа й попискувала у високій траві, наче просилася, щоб її спіймали — і якби не занадто сита вечеря, Ерке б не втримався. Трава, квіти та кора дерев чарівно пахли; здається, навіть величезні зірки у темно-синьому небі випромінювали свій аромат.

Деякий час Ерке бездумно гуляв по гілках, принюхуючись і придивляючись, потім стрибнув у високу — вище його вух зараз — і вологу від вечірньої роси траву. Невдовзі він знайшов дерево, що вже давно впало, і з насолодою погуляв по м'якому моху. Потім поринув у таємниче сплетіння гілок, корчів і коренів величезних старих дерев, що виступали із землі.

Навколо, однак, чулося все більше таємничих шурхітів, явно нелюдських швидких кроків і пирхання, так що Ерке просувався вперед дедалі повільніше й обережніше; а коли над ним промайнув силует маленького товстенького дракончика, стало ясно, що екскурсію час припиняти. Встигнеться ще.

Ерке попрямував до замку, але тут у небі промайнув кажан. Може, він був і звичайнісіньким, зате нагадав про вампірів — чому хода негайно перетворилася на дикий галоп. Притиснувши вуха і розпушивши хвіст, Ерке за хвилину домчав назад до замку (причому задні лапи постійно намагалися обігнати передні). На першому поверсі світилося одне з вікон: хвала милосердній Баст, одна стулка була відкрита. Не роздумуючи, він застрибнув усередину і перетворився на людину.

***

Приміщення, в якому опинився Ерке, було заповнене грифельними дошками. Переважну більшість з них вкривали складні формули та розрахунки: математичні, фізичні, хімічні та зовсім незрозумілі. Інші дошки були майже порожніми, але в їхньому центрі була одна й та сама простенька формула. Дивно.

У кімнаті знаходились нові колеги Дан і Оллі, а з ними — похмурий молодий чоловік з довгим носом, довгим світлим волоссям і декількома широкими залізними кільцями на шиї.

На Ерке обернулися.

— О, зд'ров, др'ган, — гоблін смикнув вухами, — ти нам допомогти пр'йшов?

— А в чому потрібна допомога?

— Дошки дезінфікуємо, — зітхнув Дан. — Їх сюди складали з різних кімнат, коли у тих перестановки робили чи ще щось. А на деяких формули залишалися. От і завелася капость всяка. О, бачиш?

Він тицьнув крейдою в найближчу дошку. Ерке придивився. Там були залишки якоїсь формули, мабуть, колись недостатньо ретельно витертої. Серед звичних символів було кілька коряво, ніби по-дитячому намальованих павучків, а частину цифр затягувала намальована ж павутина. Раптом Ерке витріщив очі — павучки явно рухалися, хоч і повільно.

— І стерти їх не можна, лище формули писати отруйні, —  продовжив Дан. — З геометрією взагалі труба, у прямих кутах у-у-у які виростають...

Похмурий юнак, який тим часом розглядав Ерке, зітхнув:

— Новенький?

— Мене звуть Ерке.

— Ясно, Ерке. Ти не лякайся, коли почнеться.

— Почнеться що, вибачте?

— Та на ньому прокляття закадрового сміху, — пояснив Оллі. — Дивись!

Він несподівано жбурнув у носатого своєю крейдою — і з усіх боків тут же почувся оглушливий регіт, улюлюкання та оплески. Ерке мимохіть ступив назад:

— Це що таке?!

— А це ось прокляття і є, — втомлено пояснив юнак. — Нічого, через тиждень минеться. Сподіваюся. До речі, я Свен.

Потім Ерке допомагав новим знайомим писати на дошках дезінфікуючу формулу, заодно уважно слухаючи лекцію на три голоси про вплив чисел або математичних дій на різних нематеріальних істот. Про таку взаємодію він раніше ніколи і не підозрював — і тепер, коли перед ним відкривалася зовсім нова область, це хвилювало до лоскоту всередині.

Нарешті останні павучки розбіглися кудись за межі дошок. Оллі кинув залишки крейди собі в рот і захрумтів. Дан плеснув Ерке по плечу:

— Пішли телик подивимося?

Трохи поблукавши коридорами, вони підійшли до невеликих залізних дверей; за ними виявилась натуральна печера з кам'яними мурами. Подекуди на стінах росли гриби; на ходу відламавши і з'ївши один, гоблін провів їх через невеликий коридорчик. Нарешті вони увійшли у маленьку кімнату з низькою стелею, з якої звисали кілька сталактитів. Посередині стояв диван, навпроти нього — великий телевізор, здається, прямо вмурований у мур. Поряд з диваном ріс величезний гриб із плоским капелюшком.

— Джеор под'рував, — пояснив Оллі. — Каже, колись навчиться пиво вир'бляти.

— Джеор оптиміст, —  буркнув Свен, смикаючи себе за кільця на шиї. — Він вірить, що навіть кінець світу буде хепі-ендом.

З усіх боків тут же гримнув регіт численного натовпу. Свен закотив очі.

Нарешті всі влаштувалися на дивані. Оллі увімкнув телевізор.

На екрані з'явився величезний зал з кафедрою; судячи з гучної лайки, там був самий розпал наукового диспуту. Сивий дідок у професорській мантії, що стояв за кафедрою, розвів руки на всю широчінь, мало не розчепіривши очі від старанності, і прорепетував:

— Та що ви мені розповідаєте?! Ось такий бачив!

— А, це галактичний симпозіум про шлюбні традиції відсталих інопланетних племен, — Дан відкинув підлокітник дивана, дістав кілька пляшок пива і вручив кожному по одній. — Випадково хвилю зловили.

— Яка маячня! — загорлав з екрану кругленький академік. — Я там мешкав два місяці!  Але нічого подібного!

Деякий час усі шанобливо спостерігали, як поважні мужі мутузили один одного якимись тецями. Коли їх розняли, Оллі зітхнув і переключив канал.

— Це. Що. — спитав Ерке дерев'яним голосом.

— Бої м`нстрів тентаклевих. Т'па як реслінг, тільки ось, — гоблін знову ліниво переключив канал.

Тепер вони зловили новини. Дикторка сяяла посмішкою:

— На радість усім шанувальникам вийшла нова книга Даке. Придбати новинку незабаром можна буде…

Ерке зрадів — цього письменника він любив. У його книгах усі були чесними, справедливими, розумними, героїчними та мужніми. Вольові підборіддя, мабуть, були навіть у немовлят, а за право пожертвувати собою завжди розгорялася натуральна битва.