Доброго ранку, Ерке

Якби Ерке запитали, як він ставиться до пригод, він би здивувався. Звісно ж, він їх обожнював!

Наприклад, він дивився цілих п'ять серіалів про поліцейських, не пропускав жодного більш-менш популярного пригодницького фільму, і книг теж читав багато.

Що до власного життя, то веселощів вистачало і в ньому: за розпалом пристрастей пригоди на його математичній кафедрі інколи не поступалися кіношним епопеям. Наприклад, минулого тижня його колега Кір майже довів одну теорію, і за останнім невідомим числом рівняння вони ганялися всім відділом, чи не з мисливськими ріжками та криками «Зліва, зліва заходи!» та «Ату його!».

Втім, незабаром Ерке довелося з головою зануритися у пригоди абсолютно нового масштабу — можна сказати, зведеного до минулих у квадрат. А то й, страшно сказати, куб.

Ранок нового життя почався з вибуху, що прогримів неподалік.

Ні, саме по собі це не було чимось несподіваним — невдахи-хіміки поверхом нижче вже майже півроку безуспішно намагалися провести якийсь експерімент, який традиційно цим самим вибухом закінчувався, тому багато хто з їхніх сусідів уже навіть будильники не ставив.

Сівши на ліжку, Ерке трохи помовчав в одну точку, зітхнув, почухав ногою за вухом (для кота-перевертня не проблема) і, нарешті перекинувшись, пішов одягатися — загалом усе як завжди.
 
А ось те, що за годину його ні того ні з цього викликали до завідувача кафедри пана Біреда, було вже нетипово.

Зав, побачивши Ерку, чомусь почервонів, смикнув себе за краватку і буркнув:

- Е.

Ерке обережно сів. Подібний колір обличчя начальства за шкалою небезпеки наближався до десяти балів: наприклад, таким він був у той день, коли їхні сусіди з фізичної кафедри ледь не винайшли вічний двигун (наслідком став наполовину розгромлений поверх, коли скособочена чортопхайка почала носитися, змітаючи все на своєму шляху, і заспокоїлася, лише попавшись особливо грізній прибиральниці).

Але чим міг завинититись тихий математик-аспірант? Невже це через те, що вчора він так розгнівався на свого керівника, що від образи подумки поділив придумане тим рівняння на нуль? Але ж зав не може читати думки? Або?..

— Е-е… — протягнув Ерке, гарячково намагаючись зрозуміти, як повернути розмову на тему своєї гіпотетичної провини.

— Е! — вагомо повторив пан Біред.

Помовчали.

— Ну ось що! — нарешті випалив зав, почервонівши ще дужче. — Ми дорослі тут люди! Але ж цей! Хоче тут!

— Хто хоче?! Що? — жах миттю скував серце Ерке. — Мої розробки з теорії інтегрування подвійного раціоналу?

— Ну... е... Так!

— Але хто?!

Зав потер обличчя долонею. Здавалося, в ньому боролися звична грубість і якесь небачене збентеження. Нарешті він буркнув:

— Так, слухай. Ти ж знаєш, що ми приєдналися до Імперії яструба?

— Ну, — зніяковіло почовгався Ерке. — Щось таке чув, так.

Насправді він знав, що у державі відбулися якісь там зміни — начебто їхній король без війни здав владу… У всякому разі, рідне НДІ це не торкнулося, хіба що змінилися герби на офіційних паперах.

— Ну от. А ти знаєш, імператор має. Ну, це.

— Що? Права на мої дослідження?

Зав витер серветкою чоло і, наважившись, виплюнув:

— Да гарем у нього є! І він туди забирає декого, хто сподобається. Ну, себто раніше забирав. Зараз йому самі всі відправляють... Він-то, кажуть, кричить, що його задовбали і щоб усі припинили цей жах йому слати, але це він скромничає, звісно... І ось, наш директор вирішив це... Він хоче писати прохання про нове обладнання... Ну і кажуть, переглядав списки… Кого там на побаченнях не помічали…

До Ерке нарешті дійшло.

— Тобто директор шукає людину, яка б серйозно до роботи ставилася і не відволікалась на дурниці? А до чого тут гарем? І імператор?

Зав підняв брови, ніби намагаючись донести цим якусь думку. Ерке теж їх підняв, але запитливо. Зав постарався і підняв їх ще трохи, явно висловлюючи якийсь натяк. Ерке вирішив не здаватися і щоб брови здавалися вище, схилив голову.

Зав почервонів ще дужче, в якості найвагомішого аргументу поворухнув пальцями і нарешті вибухнув:

— Та в гарем він тебе вирішив здати в обмін на обладнання! Тож давай, тоі. Пакуйся, чи що.

Ерке заціпенів. Це було незрозуміло. Це настільки ж не вкладалося в картину світу, якби йому оголосили, що віднині він повинен зайнятися розведенням грибів замість математики або спати на стелі. Зрозуміло було лише те, що звичний розпорядок буде порушено, а про це навіть думати було нестерпно.

— Але ж не можна так просто…

— Вся комісія підписала, — сухо озвався зав. - І печатку поставили. ТУ.

Ерке кліпнув. Умовно він розумів, що за стінами їхнього НДІ ані печатки, ані підписи ці ваги не мають і можна прямо зараз, ну, скажімо, відрахуватися з аспірантури і гордо піти геть. Тільки ось йти було нікуди: без сім'ї та власного житла перебитися до отримання роботи буде явно непросто, крім того, щось підказувало Ерке, що у цьому разі він отримає не найкращі рекомендації. Підтверджуючи його підозри, Біред пробурчав:

— І давай без дурниць. В іншому місці кар'єра все одно не піде.

Ніби в пошуках підтримки Ерке втупився в портрет, що висить за спиною зава. Ой, так, той помінявся: тепер замість добродушного старичка з рами на нього похмуро дивися чоловік з довгим чорним волоссям.

— Тож тоі! — Зав стукнув кулаком по столу. — Ти ж хочеш, щоб ми отримали нове обладнання?! І ось. Ми тобі це як відрядження оформимо. Безстроковке, — тепер, коли найстрашніше було сказано, у голосі Біреда прорізалися влесливі нотики. — І на дошку пошани повісимо. Безстроково.

Як у тумані діставшись своєї кімнати, Ерке трохи посидів на ліжку, дивлячись у нікуди.

Все було незрозуміло. Ні, навіщо взагалі існують гареми, Ерке цілком розумів. Умовно. Ну, тобто краєм вуха чув щось таке. Там фонтани ще й ці... солодощі з дивними назвами... Незрозуміло, що тепер буде з дослідженням і взагалі з життям, і як тепер їсти десь в іншому місці, а не в їхній їдальні, і як можна займатися чимось ще, крім математики.