Розділ 8.1. Танго на мінному полі

Меланія

Я стояла під струменями гарячого душу вже двадцять хвилин, намагаючись змити з себе запах трави, поту і... його запах. Марно. Моя шкіра все ще пам'ятала дотик його рук. Мій поперек, здавалося, все ще відчував твердість його ступень, які тримали мене в повітрі. А перед очима досі стояло те кляте видіння: наші обличчя за міліметр одне від одного, його важке дихання і темні, розширені зіниці, в яких я ледь не потонула.

Я різко вимкнула воду і вдарила долонею по мокрій плитці.

— Зберися, Божко, — прошипіла я своєму відображенню в запітнілому дзеркалі. — Це просто гормони. Ти здорова жінка, а він... ну добре, він фізично привабливий самець. Це біологія, а не «духовний зв'язок"\». Ти просто давно не...

Я не закінчила думку. Я навіть думати про це собі заборонила. Тому швиденько загорнулася в рушник і вийшла в спальню. І ледь не скрикнула. У кріслі біля вікна, спокійно гортаючи журнал, сидів мій батько. Віталій Божко виглядав як завжди бездоганно і загрозливо спокійно.

— Тату? — я сильніше затягнула рушник. — Тебе не вчили стукати? Чи ти вирішив, що поняття «приватна власність» на мене не поширюється?

— Двері були відчинені, Меланіє, — він навіть не підвів голови. — А я хвилювався. Олексій доповів, що в саду відбувалися якісь... акробатичні етюди. Я хотів переконатися, що ти не вбила нашого гостя. І що сама ціла.

Він нарешті подивився на мене. Його погляд був сканером. Він шукав тріщини в моїй броні. І, судячи з легкої усмішки в куточках його очей, він їх знайшов. Мої щоки все ще горіли після «польоту», і це не можна було списати на гарячий душ.

— Він живий, — буркнула я, підходячи до туалетного столика і починаючи агресивно розчісувати волосся. — На жаль. Цей твій «Дем'ян» — просто ненормальний фанатик. Він змусив мене висіти догори дриґом.

— Але він не втік, — спокійно зауважив батько. — Минулого разу, коли ти влаштувала претенденту «перевірку стресом», хлопець вистрибнув через паркан. А цей... цей досі тут. П'є твою зелену отруту, витримує іспит твоїми доберманами і, що найцікавіше, вчить тебе літати.

Батько встав і підійшов до мене. Я бачила його відображення в дзеркалі. Він виглядав задоволеним. Занадто задоволеним.

— Здається, цього разу я нарешті знайшов тобі гідного супротивника, доню. Він не боїться тебе. І, судячи з твого рум'янцю, тебе це не тільки дратує.

— Не вигадуй, — огризнулася я. — Він мене бісить. Я терплю його тільки заради трасту. Ще 58 днів, і він зникне.

— Ну, це ми побачимо, — Віталій поклав руку мені на плече. — До речі, я вже забронював зустріч із Тамарою на вівторок.

У мене випав гребінець з рук.

— З ким? З Тамарою? Найдорожчим організатором весіль у Європі? Тату, ти з глузду з'їхав? Ми знайомі три дні!

— Черга до неї розписана на рік вперед, Меланіє. Я не можу ризикувати. Якщо цей хлопець витримає два місяці, весілля має бути ідеальним. Я хочу онуків, доню. І я не збираюся чекати, поки ти знайдеш чергового альфонса на кшталт Алекса.

Ім'я колишнього пролунало як ляпас. Батько знав, куди бити.

— Не смій, — прошепотіла я.

— Тоді грай за правилами, — голос батька став твердим. — Сьогодні ввечері благодійний бал фонду «Новий Світанок». Ти йдеш. І Дем'ян йде з тобою, як твій наречений.

— Ні. Я не піду з ним. Він... він осоромить мене. Він прийде в сандалях і почне читати проповіді про карму міністру економіки!

— Він прийде в тому, в чому треба. Я про це подбав, — відрізав Віталій. — Меланіє, містом ходять чутки. Всі знають, що в тебе в домі живе чоловік. Якщо ти не покажеш його світу, плітки будуть брудними. Ти маєш вийти з ним під руку, усміхатися і показати всім, що ти щаслива. І особливо — показати це Алексу. Він теж там буде.

Я завмерла. Ім'я колишнього розрізало повітря в спальні, як уламок льоду.

Алекс. Він буде там.