Розділ 7.6

Я плавно випрямив ноги, приймаючи на себе її вагу. Інга вчора не дарма викручувала мені суглоби — я навіть не похитнувся. Меланія тихо ойкнула і мертвенною хваткою вчепилася в мої щиколотки. Вона зависла в повітрі, спираючись спиною на мої ступні.

— Не чіпляйся, — сказав я, дивлячись на неї знизу вгору. Ракурс відкривався... скажімо так, випробувальний для моєї сили волі. — Відпусти руки. Розведи їх у сторони. Ти маєш балансувати сама.

— Якщо я відпущу руки, я впаду прямо тобі на обличчя! — прошипіла вона крізь зуби.

— Не впадеш. Я тут. Я — твоя земля. Довірся мені, Лисичко. Відпусти контроль. Просто лети.

На кілька секунд запала напружена тиша. Я фізично відчував, як прискорено б'ється її серце. Вона подивилася вниз, прямо мені в очі. У її погляді плескався страх. Справжній, непідробний страх втрати ґрунту під ногами. Вона звикла стояти на своїх двох, спиратися на свої гроші, на свій статус. А тут — лише мої ноги і повітря.

— Давай, — прошепотів я максимально м'яко. — Розправ крила.

Вона судомно вдихнула, міцно замружила очі і... повільно, міліметр за міліметром, розвела руки в сторони. Вона зловила баланс. Її тіло розкішно вигнулося дугою, а важке волосся розсипалося вниз, лоскочучи мені чоло. Вона справді «летіла».

Це було шалено красиво. І це було інтимно. Набагато інтимніше за будь-який секс. Ми раптом стали єдиним, злагодженим механізмом. Я спинним мозком відчував кожен її мікрорух, кожне вібруюче тремтіння м'язів.

Меланія обережно розплющила очі. Страх зник. Замість нього на обличчі з'явилося щось схоже на чисте, дитяче захоплення.

— Я... я тримаюся? — невірячи запитала вона пошепки, дивлячись на мене згори вниз.

— Ми тримаємося, — виправив я. — Бачиш? Світ не обвалився тільки через те, що ти довірилася комусь іншому.

Вона посміхнулася. Щиро, відкрито і абсолютно без сарказму.

— Це... дивно. Але неймовірно приємно.

Магія моменту тривала ще кілька ударів серця. Ми дивилися одне на одного, і простір між нами іскрив від такої напруги, що я банально забув, як дихати. Мій розхвалений «духовний» контроль розходився по швах із гучним тріском. У цю секунду я не хотів тримати її на витягнутих ногах — я хотів жорстко притиснути її до себе руками.

А потім сталося неминуче. Десь у кущах лунко гавкнув Зевс. Меланія здригнулася, інстинктивно смикнула головою, і крихкий баланс розсипався на друзки. Її тіло різко повело вбік.

— Тримаю! — гаркнув я, миттєво згинаючи коліна, щоб замортизувати падіння.

Але замість плавного приземлення гравітація взяла своє. Вона звалилася прямо на мене. Мої руки блискавично зімкнулися навколо її тонкої талії, міцно притискаючи до себе, щоб вона не вдарилася об плитку. Ми заплуталися в кінцівках і важко осіли на килимок.

Я знизу. Вона зверху, безсоромно осідлавши мої стегна.

Наші обличчя опинилися настільки близько, що ми дихали одним повітрям. Її груди рвано і важко здіймалися, обпікаючи мої при кожному вдиху. Час просто зупинився. У її очах зник крижаний щит. Там плескалася абсолютна розгубленість і... темне, неприховане бажання.

— Непогана реакція... як для вегана, — прошепотіла вона хрипло, навіть не намагаючись злізти з мене. Її пальці мимоволі вп'ялися в мої плечі.

— Сила топінамбура творить справжні дива, — видихнув я, не в змозі відірвати погляд від її припухлих губ.

Ми лежали так ще секунду, дві... Здавалося, зараз хтось із нас перетне цю невидиму межу. Але Меланія отямилася першою. Вона різко відштовхнулася руками від моїх грудей і скочила на ноги, поправляючи волосся тремтячими руками.

— Досить, — кинула вона, не дивлячись на мене. Її щоки палали рум'янцем. — Експеримент закінчено. Я жива, ти живий. Рахунок... неважливо.

Вона крутнулася на п'ятах і стрімким кроком, майже зриваючись на біг, кинулася до будинку. Я залишився лежати на килимку, розкинувши руки і засліплено дивлячись у безхмарне небо. Мої долоні все ще горіли від відчуття її талії, а тіло... тіло відходило від шоку.

— Рахунок 3:3, Лисичко, — прошепотів я в порожнечу, повільно і задоволено усміхаючись. — Але цей раунд ми однозначно виграли разом.