1

У вечірніх сутінках небо набухало зливою. Автобус мчав по розбитій дорозі, як циган за конем. Аж от нарешті блискавка гострою шаблею розрізала хмари, загуркотів грім і небо луснуло рясною зливою. Ще одна блискавка схожа на руку старезної баби розгребла важкі майже чорні хмари. Грім покотився м'ячем поміж гір. Ілона здригнулася і прокинулася, відірвавши голову від плеча Матвія.

– Це гроза, – заспокоїв її чоловік.

Ілона потерла очі, декілька разів чхнула і відсунулася від Матвія.

– Ти просочений своїми котами, – Ілона порилася в сумці та витягла блістер з пігулками. Видавила одразу дві й закинула в рота. Матвій вже простягав їй пляшечку води.

Ілона мовчки запила ліки.

– Лікарі десять років допомогти не можуть, а твоя босорка допоможе. Нащо я взагалі погодилася їхати в цю сраку світу?

– Бо ти мене кохаєш, – пригорнув до себе дівчину Матвій. – І я тебе теж.

– Але між нами твої кляті коти, від яких я чхаю так, що у мене очі стають як у старого китайця.

– Руні та Ден – моя сім'я. Ти про це знаєш. Я від них не відмовлюся.

Коти були названі на честь акторів Руні Мари та Деніела Крейга, які зіграли у фільмі «Дівчина з тату дракона». Матвій стрічку обожнював, тому, коли відбив від собак кошенят, то навіть не припускав іншої думки, що їх треба назвати якось по-іншому. Малих хтось залишив помирати у коробці з-під взуття на смітнику. Але кошенят швидко знайшли дворові собаки й намагалися ними повечеряти. Пухнастики відбивалися наскільки їм вистачало сил. На щастя, їхню бійку побачив Матвій, який повертався з крамниці. Відкинувши вбік пакет з продуктами, він кинувся відбивати кошенят голіруч. Приніс додому й зрозумів, що навіть не буде намагатися їх кудись прилаштувати – вони його. Крапка.

З Ілоною познайомилися рік тому на конференції з відкриття малого бізнесу. Матвій був запрошеним спікером, а Ілона – початківицею бізнесвумен, яка намагалась відкрити власну кав’ярню, але бажання місцевих депутатів отримати хабаря поки що здобувало перемогу. Матвію припала до душі молода рвучка до цілі дівчина, яка не складала рук і прагнула знайти вихід зі своєї ситуації. Матвій дав контакти гарного адвоката, який допоміг Ілоні відкрити маленьку кав’ярню coffee&go. Почали зустрічатися. Потім побралися. А потім... потім з’ясувалося, що в неї страшенна алергія на котів. На пропозицію віддати котів батькам Матвій відреагував категоричною відмовою. Ілона весь цей час вживала пігулки допоки… допоки це їй не набридло:

– Я щоразу отруюю себе, ковтаючи антигістаміни. А ти… На що здатен ти заради мене, га?

Матвію і на думку не спадало, що пігулки й таблетки – величезна жертва заради кохання. Але його Руні та Деніел були для нього рідними душами. Він мучився поки не почув у переході, як одна бабця хвалилася іншій, що під Франеком у Старих Мухоморах мешкає босорка, яка може вилікувати будь-що та не тільки вилікувати, а й допомогти, якщо наврочили чи забрали удачу. Он її зять страждав на варикоз. З’їздив до неї – і все, ноги мов у юнака стали. Матвій вчепився у бабцю – дайте адресу, бо у коханої дружини страшенна алергія на котів. Та спочатку комизилася, але потім її подружка вмовила поділитися, мовляв, її зятю добре, то нехай і молодятам пощастить прожити довге й радісне життя.

Спочатку Ілона реготала – якась бабця з-під Франківська допоможе їй? Він що, «Битви екстрасенсів» передивився? Але прокинувшись зранку з набряклими очима та нежитем, погодилася. Чому ні? Та і просто змотатися подивитися травневі краєвиди, коли все навкруги зелене, вмите росами, усміхнене.

Але погода зіпсувалася з самого початку. Наче не хотів цей щедрий край привічати гостей з далекого Києва. Люди наче квасолини висипали з бусика і покотилися по хатках.

Злива вщухла так само раптово, як і почалася. Ілона тремтіла, а Матвій накинув на неї теплий светр, який витягнув з наплічника. Наплічник у нього був з чарівної тканини, яка не промокала. Матвій звірився з адресою, яку йому продиктувала бабця: «Спитай у крамниці, там кожна собака знає, де живе босорка Явдоха. Щоправда, вона не любить, коли її так називають, то краще звертатися - Євдокія».

– Ходім, як приспічило так, – почулося за спинами Ілони та Матвія. Вони озирнулися – крім жовтоокої кози біля них нікого не було.

– Розум втрачають поодинці, – впевнено пробелькотіла Ілона.

– Можеш втратити, якщо так кортить, – чи то жуйку жувала коза, чи то справді розмовляла, але Матвій з Ілоною чітко чули жіночий голос.

– Марто!.. От трясця б тебе вхопила б! Де ти вештаєшся?! – до кози, припадаючи на праву ногу шкутильгала старезна бабця. Потворна, з бородавками на зморшкуватому обличчі.

Ілона здригнулася і мовчки зиркнула на принишклого Матвія. За бабою бігла звичайна сіра смугаста кішка з величезними зеленими очима. Ілона стояла мов громом побита і не зводила переляканих очей з цієї кішки.

Бабця підійшла до кози, накинула на роги міцну мотузку, коза мекнула і декілька разів вдарила копитами об землю.

– Котів боїшся? – підійшла впритул до Ілони бабця.

– А-ал-ал-алергія, – почала заїкатися Ілона, ще міцніше хапаючи Матвія за руку.

– А ви… Євдокія… – Матвій зморщив лоба, пригадуючи її по батькові, але так і не згадав.

– Комусь Явдоха, а комусь Євдокія…