Прощення зеленокосої діви

Осінній вітер, від якого жовто-зелені дерева хиталися, приємно лоскотав ніс, поки дівчина прямувала через міст до власного дому. Хоча домом це було складно назвати. Вона ніколи не відчувала, що ця хатинка її «дім». Але за будинок можна подякувати, нерухомість нині дорого коштує.

Варвара зайшла до невеличкої веранди, яка вела до кухні. Кімната привітала її тишею, але й не дивно, тут вже як рік ніхто не живе, лише Варвара приїжджає на канікули. Дякуючи бабусі, яка покликала своїх підручних, будинок залишався в гарному стані. А то взагалі загнила б хатинка і нікуди було вертатися.

– Дякую Вам. – промовила Варвара, поклавши валізу на підлогу, дівчина поклонилася.

Духи та нечисть ненавидять неповагу. Один раз проявиш, вони потім до кінця життя не відчепляться. 

– Зовсім про мене забула, мала негідниця! – сварила босорка. 

– Але бабусю, Ви ж знаєте, я заради Вас сюди приїжджаю. Якби не Ви, то давно продала б материну хату.

Збоку кіт незадоволено нявкнув і обернувся до стіни.

– Не злися, заради тебе теж. – сказала дівчина, погладивши м'яку шерсть кота.

– Заради мене, еге ж... Ще з самого ранку приїхала, а до мене тільки ввечері заглянула. – бурчала стара. – Чи ти думаєш, я не знаю? Мої підручні все мені розказали.

– Я і не здивована. – хмикнула Варвара. – Але ж бабусю, Ви зайняті. Людям допомагаєте. Я не хотіла Вам заважати. 

– Бач, яке виправдання вигадала. – голосила стара. – В дитинстві це тебе не хвилювало, коли ти втікала зі школи й прибігала до мене.

Варвара невинно усміхнулася:

– Мала була. Не пам'ятаю такого. Що ще Вам розповіли? – змінила тему молодиця.

– Багато чого. Може знімеш хустку і покажеш, що приховуєш за нею? – запитала босорка, хоча вже знала правду.

Дівчина слухняно зняла хустку і по її плечах розкинулося яскраво-зелене волосся.

– Ти диви яка, – мовила Євдокія. – волоси в зелений пофарбувала, білу сорочку одягнула. Якби не знала, то в лісі сплутала б тебе з мавкою.

– Дякую за комплімент, але думаю спина у мене буде поліпше. – відповіла дівчина, розглядаючи свою спину у дзеркалі. – Ви ж знаєте я вже давно хотіла це зробити, тільки матір забороняла. – продовжила вона, тряхнувши спідницею. 

– Ох, вже тягне тебе до світу не людського.

Раптом до будинку залетіла ворона з голосним: "Ка-а-ар!". Він покрутився у повітрі й сів прямо на голову дівчині.

– Вороне, щоб в тебе всі пазурі відпали і їх собаки з'їли, негайно злізь з моєї голови! – грізно викрикнула Варвара, махнувши рукою. – Скільки разів говорила: не сідай мені на голову! Ти зараз мені волоси повідриваєш!

– Просто Ворон побачив твоє зелене волосся і подумав, що це листя і трава. Ось вирішив сісти. – насміхалася стара.

– Ага, значить, коли у мене було каштанове волосся, то він думав, що це гілки, й вирішив собі гніздо зробити на моїй голові? – дівчина все ж домоглася того, щоб ворон відлетів від її голови. – Можеш сісти мені на руку або на плече. Тільки не на голову. 

Ворон покрутився-покрутився, ніби думаючи, але все ж сів на плече Варвари.

– Молодець. – сказала вона, погладивши того по голові.

Кіт, який недавно ще облизував свою лапу, стрибнув зі стільця поряд і елегантно потягнувся. Він невдоволено поглянув на присутніх і сховався у тіні. 

– Якийсь він сьогодні тихий. – промовила Варя, дивлячись як кіт зник у темряві.

* * *

Згадалася перша зустріч. Варварі тоді й восьми не було, коли вона вже бігала в ліс. Це було місце, де вона відчувала себе комфортно. Набагато краще, ніж з тими дурнями-односельцями, щоб чорти в них волоси забрали і вони всі лисі ходили. "Ой, не можна так думати, а то, справді, чорти завітають." – промайнуло в голові дівчинки.

Але ця ніч було не такою як завжди. Ліс був дещо холодніший і темніший, ніби не хотів приймати до себе людей. Але дівчинка не боялася, а навпаки захоплювалася. Подих перехоплювало від хвилювання і цікавості.

Вона прямувала знайомою стежиною, заходячи в ліс все глибше. Маленька Варвара не відразу почула музику, яка лунала з глибин лісу. Але коли вона помітила спереду світло від вогнища, дівчинка вирішила не йти, а сховатися десь в кущах. Щось підказувало, що біля вогнища не люди. 

Вона мала рацію.

Різна нечисть зібралася біля вогнища. Збоку грала музика. Вони бігали, водили хороводи, здавалося, ніби скаженіли. Це було справжнє видовище. Ось Морок сидів разом з Чортом біля вогню. Там біля дерев стояв Вій, дівчинка сховалася сильніше в кущах, щоб випадково не потрапити під його погляд. Варвару охопили протилежні відчуття: було лячно, але водночас хотілося приєднатися. 

Раптом на її плече лягла холодна рука, неначе в мерця. Дівчина впала на землю від неочікуваності, різко обертаючись. Вона прикрила рот, щоб не закричати. 

– Що ти тут робиш? – сказала молода жінка. Вона була надзвичайно прекрасна. Чорне розпущене волосся прикрашене вінком з багряно-червоного маку. Одягнена незнайомка була в чорну лляну сукню вишита червоними нитками рукава. Червоний вовняний пояс підкреслював тендітну талію. Варвара зачаровано розглядала жінку, від якої так і віяло могутністю. – Тобі не можна тут бути. Вальпургієва ніч не для людей, тим більше не для дітей.