*1*

Завірюха вирувала вже третій день підряд, замітаючи невеличке село Старі Мухомори. Сніг засипав дороги, і по ним неможливо було проїхати на машині. Дітлахи раділи такій погоді, адже нарешті можна було дістати санчата. А от їх батьки були не дуже задоволені, бо їм доводилося відкидати весь цей сніг.

Посеред дороги йшов самотній чоловік, насунувши каптур на самі очі. Ні дітлахи, ні дорослі не звернули уваги на перехожого.

Перебираючись через замети, він повільно рухався до краю села.

Минувши останній будинок, чоловік озирнувся, перевіряючи, чи ніхто його не бачить. Упевнившись, що він один стоїть перед проходом у темний нічний ліс, чоловік рушив далі.

Останній раз він тут був трохи більше року тому, минулої осені. І тоді він так само йшов майже вночі. Тож доводилося орієнтуватися на високі дерева, які утворювали наче звивистий тунель.

Переставляти ноги ставало дедалі складніше: замети в деяких місцях досягали колін. Але він зайшов надто далеко, щоб зупинитися всього за крок до своєї цілі.

Дорога від останньої хати села до будиночка в лісі зайняла майже десять хвилин. Побачивши дах серед дерев, він нарешті зупинився, щоб перевести подих.

Вітер в лісі майже не відчувався, тож нарешті можна було зняти каптур і трохи розстібнути куртку, випустивши жар розпашілого тіла.

Зробивши кілька глибоких вдихів, він насолодився свіжим повітрям.

Привівши думки до ладу, чоловік потягнувся до внутрішніх кишень. Дістав невеликий дрючок, на одному з кінців якого була намотана біла тряпчина. З іншої кишені чоловік витягнув невеличку пляшечку і відкрив її.

Він вилив весь вміст на ганчірку, і пляшка одразу полетіла кудись у замет, а в руці з’явилася запальничка.

Після кількаразового черкання кремнієвим колесом запальничка спалахнула, а одразу за нею – і ганчірка на палиці. Останні метри до будинку він пройшов, підсвічуючи собі дорогу смолоскипом.

– Босорко… – злісно закричав він. – Зустрічай свою долю, стара відьмо!