2.

Зорина вийшла із хати та ступає крок за кроком по тоненькій змійці-стежині в ту сторону, куди вказала відьма. Травичка лоскоче їй щиколодки на ногах. Легенький вітерець турбує волосся своєю присутністю. Тільки жінці ця доріжка, довжиною у метрів двісті від сили, здається важчою, ніж весь шлях прибуття сюди.
Сяк-так віднайшла джерельце, яке блакитною стрічкою дзюрчить десь у глибочінь карпатських лісів.
Опустила кухлик у холодну, дзеркально прозору воду та набрала повнісінький. Тремтячими руки витягнула ємність із води та поставила обабіч.
Зорину щось ніби благало занурити руки у джерельну рідину. І ось її руки уже ніжаться у холодній прозорій воді, що пронизує холодом, неначе голками. Тремтячими руками набирає воду та умиває своє обличчя, а потім набирає знову та п’є рідину із долонь.
Врешті, коли чари наситилися жінкою та відпустили її. Зорина взяла кухлик із водою та попрямувала до Євдокії. Кам’яниста доріжка уже не є такою важкою для жінки, тому повертається до хатини босорки набагато швидше, ніж йшла від неї.
Зайшла у двір, де на неї уже чекає господиня.
– Ну що. Води набрала? – звернулася до жінки.
– Так, ось, – протягує невпевнено місткість із водою.
– Гаразд, це добре, – бере із рук Зорини кухлик.
– А де...?
– Тетянка спить. Все гаразд. Так треба, – перебила напівслові відьма. А потім вилила воду із кухлика на жінку.
– Ай! – від неочікуваності підскочила на місці Зорина.
– Так треба. Послухай тепер мене, Зоринко, – взяла руки жінки у свої руки.
З жіночої сумочки почулися звуки знайомої мелодії.
– Це телефонує вона. Зорино, не відповідай, – засторожливо мовила босорка.
– Що? Звідки ви... – розгубилася на таку реакцію старенької.
– Тобі було подаровано ляльку, – стверджує Євдокія.
– Ну так, було. Мені подруга подарувала у знак нашої десятирічної дружби. Я бережу наш подарунок, як знак міцної дружби, – жінка розповідає.
– Дружба – це добре, якщо вона не токсична. Подарунок цей заговорений. Подарований, Зорино, тобі на смерть. Вона мала звести тебе зі світу. Але Тетянка оберігає тебе, позаяк ти отримала цей дар, коли була вагітною, тому нашепт розділився на вас разом. Тому ти ще й досі серед нас. Звідси й панічний страх ляльок у твоєї доні, – чаклунка розповідає, що є причиною усіх негараздів.
Зорина мовчки сіла на зелену траву посеред двору.
– Що ж мені робити? Марина ж моя найкраща подруга. Можливо ляльку потрібно викинути? – розгублено промовила.
– Ні-ні! Ні в якому разі не можна цього робити. Ти маєш повернути подарунок. Обов’язково! – Євдокія пояснює, як позбутися заговору. – Дружбу вашу подолала заздрість. У тебе ж, Зорино, було все, а в неї нічого, от зло взяло гору.
– Я все зрозуміла. Потрібно просто віддати ляльку і все? – рішуче мовила жінка.
Старенька тільки кивнула головою та пішла до хати. Жінка піднялася з трави та попленталася мовчки за відьмою.