Ну ми ж посварилися... То чому б цим не скористатися?
Я тихенько відчинила двері й прислухалася до того, що відбувалося всередині. Десь у вітальні щось говорив Тимофій, на кухні дзенькнув посуд, Марія Олександрівна комусь відповідала. Але варто було мені з'явитися в коридорі, як усе це ніби трохи приглушилося.
Я тихенько зняла взуття, поставила сумку на місце й пройшла вперед.
Першим мене помітив Тимофій.
— Ти прийшла! — Він підскочив, підбіг до мене й міцно обійняв.
Я мимоволі усміхнулася ширше й міцніше обійняла його у відповідь. Так приємно було відчути, що мені справді раді. От тільки за першою хвилею радості майже одразу прийшло здивування.
Це було зовсім не схоже на Тимофія. Зазвичай він поводився значно стриманіше й точно ніколи не біг до мене отак — з порога й одразу в обійми.
Я все ж посміхнулася й обійняла його у відповідь.
— І я рада тебе бачити. Як пройшов твій день?
— Все добре.
— Сталося щось хороше? Ти такий веселий...
Очі Тимофія раптом забігали. Він якось хитро усміхнувся й весело кинув:
— Ні. Нічого не сталося.
І чому я йому не вірю?
— Добрий вечір. — За його спиною з'явилася Марія Олександрівна.
— Добрий вечір, — я підняла голову, аби привітатися, а Тимофій тим часом скористався заминкою з могу боку й утік, щось весело щебечучи.
Я проводила його поглядом і примружилася. От точно щось сталося. І, судячи з того, як він сяяв, щось дуже навіть хороше.
— Ти вже пробач мені, що я отак вам на голову звалилася.
Марія Олександрівна винувато стиснула губи й поправила край кофти, очевидно, їй самій було незручно від усієї цієї ситуації.
— Та перестаньте, — я махнула рукою. — Ви ж не спеціально квартиру затопили.
Вона усміхнулася, але якось ніяково, і на мить відвела погляд.
— Я ненадовго. Як тільки там усе просохне й можна буде повернутися...
— Та залишайтеся стільки, скільки треба, — поспішила запевнити я, навіть трохи ширше усміхнувшись. — Ви стільки нам допомагали після того, що сталося з Романом. Це найменше, що ми можемо для вас зробити.
Зізнаюся, відповідь була дещо вимушеною. Насправді якась дуже егоїстична частина мене в цю мить думала лише про те, як добре було б, якби квартира Марії Олександрівни просохла бажано до сьогоднішньої ночі.
Але вголос я, звісно, сказала те, що й мала сказати. Бо я хороша, мила людина, яка допомагає близьким у біді. Навіть якщо через це ризикує опинитися в одному ліжку зі своїм фіктивним чоловіком.
І саме в цей момент я побачила Романа.
Він стояв трохи далі, біля кухні, спершися плечем об стіну.
Наші погляди зустрілися лише на секунду.
І одразу розійшлися.
— Привіт, — сказав він.
— Привіт.
Оце й усе.
Ні звичної усмішки. Ні лагідного слова. Ні спроби підійти ближче.
Стало якось незручно. А ще — до біса неприємно.
Виявляється, я звикла до його поглядів, усмішок... до його теплої присутності поруч значно більше, ніж сама думала.
Звісно, нашу ніяковість помітили всі. Тимофій кілька разів подивився то на мене, то на Романа, явно намагаючись зрозуміти, що відбувається. Марія Олександрівна теж на кілька секунд затримала на нас уважний погляд, але, на щастя, нічого коментувати не стала.
Повисла дивна, незручна тиша. Благо, пані Марія вирішила врятувати ситуацію.
— Хто голодний? Вечеряти будете?
— Я буду, — швидко відповіла я.
— І я, — коротко кинув Роман.
І знову тиша.
Чудово.
— Я... я піду перевдягнуся.
Нарешті з'явився привід хоча б ненадовго втекти від цієї ніяковості й перевести подих.
Дорогою довелося пройти зовсім поруч із Романом. Я відчула його погляд ще до того, як опинилася навпроти. Він буквально пропалював мені спину, але я вперто дивилася тільки вперед, роблячи вигляд, що нічого не помічаю.
Чого дивишся?
Я навіть трохи прискорила крок.
Роман мовчав, і від цього ставало тільки нервовіше. Я майже фізично відчувала його увагу на собі аж до тієї миті, коли дійшла до дверей своєї кімнати й простягнула руку до ручки.
І тільки тоді за спиною пролунав його їдкий голос:
— Люба... ти помилилася кімнатою. Наша спальня трохи далі.
Я завмерла.
Повільно опустила руку.
От же ж...
На язиці вже крутилася якась їдка відповідь, але я вчасно її проковтнула. Зробила глибокий вдих, змусила себе заспокоїтися й лише тоді озвалася: