50

Прокидаюся повільно, насолоджуючись приємним теплом, яке огортає мене з усіх боків. За вікном уже світлішає, крізь штори пробиваються м'які ранкові промені, а в кімнаті стоїть така тиша, що чути лише далекий спів птахів. Я лежу на боці, зручно вмостившись на подушці, й кілька секунд навіть не розплющую очей. Щиколотка майже не болить, ковдра приємно зігріває ноги, а за спиною відчувається щось велике, тепле й напрочуд затишне.

Точніше, хтось.

Я розплющую очі й завмираю.

Олександр лежить позаду мене, притиснувшись грудьми до спини. Його рука обіймає мене за талію, а долоня спокійно лежить на животі поверх футболки. Наші ноги якимось дивом переплелися під ковдрою, хоча перед сном між нами залишалося достатньо місця. Його коліно опинилося між моїми ногами, але травмованої щиколотки він, на щастя, не зачіпає. Тепле дихання лоскоче потилицю, а ніс час від часу торкається волосся.

Я лежу нерухомо, намагаючись зрозуміти, коли саме ми встигли так влаштуватися. І найгірше, що мені це подобається.

Його груди повільно підіймаються й опускаються за моєю спиною, а рука на талії здається настільки природною, що я навіть не хочу її прибирати. Відчуваю приємну важкість його долоні, тепло шкіри крізь тонку тканину футболки й дивне задоволення від того, що він обіймає мене навіть уві сні.

А потім Олександр трохи ворушиться. Його стегна притискаються ближче, і я раптом відчуваю щось тверде біля попереку.

Ох.

Я миттєво перестаю дихати.

Не те щоб я ніколи не чула про ранкові особливості чоловічого організму. Але знати про них теоретично й відчути на собі — зовсім різні речі. Особливо коли йдеться про чоловіка, який учора цілував тебе так, що ти досі пам'ятаєш кожен дотик його губ.

Я обережно опускаю погляд, наче це може допомогти зрозуміти ситуацію, але бачу лише край ковдри й чоловічу руку на власному животі. Зате відчуваю все надзвичайно виразно. Його ранкове збудження притискається до мене, і від цього усвідомлення по тілу розливається хвиля жару. Щоки починають палати, а внизу живота з'являється приємне, незнайоме напруження.

Господи, Соломіє, тільки не ворушися.

Наче почувши мої думки, Олександр тихо зітхає уві сні й притискається ще трохи ближче. Його рука повільно ковзає по моєму животу, пальці знаходять край футболки й майже невагомо торкаються оголеної шкіри. Я здригаюся від несподіванки, але він не прокидається. Лише сонно бурмоче щось нерозбірливе й зручніше вмощує голову біля моєї потилиці.

Гаряча долоня прослизає під футболку й завмирає на талії.

Я відчуваю кожен його палець. Шкіра під долонею наче стає чутливішою, а від тепла, яке повільно розходиться по животу, хочеться вигнути спину й притиснутися ближче. Я навіть мимоволі напружую м'язи, коли його великий палець сонно рухається вздовж ребер.

Олександр продовжує спати. Його дихання залишається рівним, а рука лежить на моїй шкірі так невимушено, наче це найзвичайніша річ у світі. Він навіть не підозрює, який безлад зараз коїться в моїй голові.

Я могла б обережно прибрати його долоню, відсунутися на інший край ліжка й удати, що нічого не сталося. Це було б розумно. Особливо з огляду на те, що ми досі домовилися лише вдавати пару перед його родиною, а не прокидатися в таких обіймах.

Але мені зовсім не хочеться відсуватися.

Навпаки, я ловлю себе на тому, що прислухаюся до кожного його руху, до теплого дихання біля шиї, до легкого тиску пальців на талії. І десь глибоко всередині зароджується зовсім недоречне бажання повернутися до нього обличчям, торкнутися щоки й подивитися, що станеться, коли він прокинеться.

Я повільно видихаю, намагаючись угамувати власну уяву. Потім обережно накриваю його долоню своєю, ніби збираюся прибрати, але так і не наважуюся.

Він теплий. Справжній. Настільки близький, що я відчуваю його навіть із заплющеними очима.

І вперше за весь час нашої дивної домовленості мене зовсім не цікавить, що ми скажемо його матері, як поводитимемося перед гостями чи що станеться, коли повернемося до звичайного життя.

Мені хочеться лише ще трохи полежати ось так, у його обіймах, поки він спить і не потрібно вирішувати, що означає для нас ця близькість.

Я обережно переплітаю свої пальці з його, притискаючи долоню до живота, й заплющую очі. Усмішка сама з'являється на губах, хоча я чудово розумію, що поводжуся нерозумно.

А потім Олександр тихо зітхає, ворушиться за моєю спиною й сонно притискається губами до моєї потилиці.

І я остаточно забуваю, навіщо взагалі збиралася відсуватися.