46

Ми вже збираємося рушити, коли Олександра зупиняє чоловік у світлому костюмі, якого я бачила біля сцени. Він вибачається за незручність, але просить приділити йому кілька хвилин: виникло якесь питання щодо зустрічі з партнерами. Олександр невдоволено хмуриться, проте зрештою погоджується. Перед тим як піти, нахиляється до мене й тихо просить почекати, обіцяючи швидко повернутися.

Я проводжаю його поглядом, а потім повертаюся до фонтану. На дні видніється кілька монеток, і я мимоволі усміхаюся. Хтось, мабуть, вирішив, що тут теж можна загадувати бажання. Цікаво, скільки потрібно кинути, щоб наступного понеділка прокинутися без жодних проблем?

— Гарні фотографії вийшли, — несподівано лунає позаду знайомий голос.

Я випрямляюся й обертаюся. Вероніка стоїть за кілька кроків від мене, тримаючи маленьку сумочку обома руками. На її обличчі знову з'явилася ввічлива усмішка, але перш ніж підійти, вона дивиться в бік тераси, куди щойно пішов Олександр.

— Дякую, — відповідаю коротко.

— Я бачила, як він тебе цілував, — продовжує вона, зупиняючись поруч. — Не очікувала, що він настільки захопиться.

— А чому тебе це дивує?

Вероніка повільно повертається до мене. Її усмішка зникає, і тепер вона навіть не намагається приховати роздратування.

— Бо я добре знаю Сашу. Він не любить виставляти особисте життя напоказ.

— Можливо, захотілося… зі мною.

Вона тихо сміється, хоча веселого в цьому сміхові немає нічого. Я вже шкодую, що взагалі відповіла. Треба було відразу піти до гостей, а не підтримувати розмову, яка навряд чи принесе щось хороше.

— Знаєш, що найсмішніше? — запитує Вероніка. — Я стільки років була поруч із ним. Знала його родину, друзів, звички. А тепер з'являєшся ти, і всі поводяться так, наче мене ніколи не існувало.

На останніх словах її голос здригається. Я вперше бачу за бездоганним макіяжем не лише роздратування, а й справжню образу. Можливо, саме тому не йду відразу. Мені не хочеться добивати жінку, якій і без того боляче, хоча її поведінка дедалі менше нагадує звичайні ревнощі.

— Ніхто не намагається викреслити тебе з його життя, — відповідаю. — Але ти ж розумієш, що він має право рухатися далі?

Вероніка різко видихає й відвертається. На мить мені здається, що розмова закінчилася. Вона дивиться на гостей, поправляє браслет на зап'ясті, а потім несподівано опускає погляд на мої ноги.

— А що це з тобою? Травмувалася?

— Розтягнула зв'язки.

— Бідолашна. І Саша дозволив тобі цілий день ходити на підборах?

Її співчутливий тон настільки неприродний, що я мимоволі напружуюся. Вероніка уважно розглядає фіксатор, а тоді знову підводить очі.

— Я, мабуть, повернуся до гостей, — кажу, збираючись обійти її.

Але вона зміщується в той самий бік. Ми мало не зіштовхуємося плечима, і я змушена зупинитися. Вероніка стоїть надто близько.

— Ти поспішаєш? — запитує вона.

— Так. Пропусти мене, будь ласка.

— Я ж просто хочу поговорити.

— А я вже не хочу.

Мій голос звучить різкіше, ніж я збиралася. Вероніка стискає губи, і я вирішую більше не чекати. Роблю крок убік, щоб пройти повз неї, але підбор правої туфлі потрапляє між плитами. Щиколотку прострілює болем, і я хапаюся за край фонтану, намагаючись утримати рівновагу.

— Обережніше, Соломіє, — промовляє Вероніка майже лагідно. — А то ще впадеш.

Я вивільняю туфлю й випрямляюся. Вона не відходить, лише стежить за мною з дивною, неприємною цікавістю. Тепер мені вже байдуже, що вона подумає про мою неввічливість. Я хочу якнайшвидше опинитися подалі від неї.

— Відійди, — кажу твердо.

На її щоках проступають червоні плями. Кілька секунд вона дивиться на мене, важко дихаючи, а потім раптом простягає руку.

— Та не нервуй ти так! — вигукує голосніше, наче хоче, щоб нас почули гості. — Я ж нічого тобі не зробила!

Її долоня лягає мені на плече. Я вже збираюся скинути її руку, коли пальці різко стискаються на тканині моєї сукні.

— Вероніко, не...

Вона штовхає мене.

Я відчайдушно намагаюся втриматися на ногах, але травмована щиколотка підвертається, і різкий біль змушує мене відхилитися назад. Пальці ковзають по гладкому каменю, не знаходячи опори. Встигаю лише побачити, як змінюється обличчя Вероніки, перш ніж край фонтану боляче вдаряє мене під коліна.

Наступної миті я падаю горілиць у холодну воду.