Бос шукає помічницю

37

Мені все-таки вдається взяти себе в руки й завершити найважливіші завдання. Навіть знаходжу кілька хвилин, щоб переглянути нотатки щодо дивного доступу до затвердженого документа. Нових відомостей поки немає, а без додаткових даних робити висновки зарано, тому я вирішую повернутися до цього питання в понеділок. Сьогодні моєї уваги вистачає хіба що на те, щоб не надіслати робочий звіт замість повідомлення тітці Наді.

Близько третьої я нарешті вимикаю комп'ютер, прощаюся з колегами й вирушаю додому. Дорогою телефоную сусідці, пояснюю ситуацію й прошу доглянути Валеріана до неділі. Тітка Надя погоджується без зайвих запитань, хоча в її голосі відчувається неабияка цікавість до моїх несподіваних планів.

Удома на мене чекає Валеріан, який зустрічає біля дверей гучним обуреним нявканням. Судячи з його поведінки, моя відсутність тривала щонайменше тиждень, а останній прийом їжі відбувся ще за часів Київської Русі. Я насипаю корм, перевдягаюся й дістаю з шафи невелику валізу.

Наступна година минає в метушні. Я приміряю темно-синю сукню, переконуюся, що вона досі чудово сидить, підбираю до неї зручні туфлі й відкладаю все на ліжко. Потім згадую про косметичку, зарядку, засоби для волосся та ще десяток речей, без яких, як виявляється, неможливо прожити навіть дві доби.

Валеріан уважно стежить за моїми пересуваннями, а коли я нарешті розкриваю валізу, без жодних вагань залазить усередину й влаштовується просто на складеній сукні.

— Ні, друже, ти не їдеш, — повідомляю, обережно підхоплюючи його під передні лапи. — У тебе свої плани на вихідні.

Кіт незадоволено бурчить, чіпляється кігтями за тканину й усім своїм виглядом демонструє, що моє рішення вважає несправедливим. Я пересаджую його на ліжко, перевіряю сукню й полегшено зітхаю, не знайшовши затяжок.

О пів на шосту я вже майже готова. Залишається тільки переодягнутися, трохи підфарбувати губи й перевірити, чи нічого не забула. Я обираю світлі широкі штани, м'яку блузку й зручне взуття без підборів. Волосся залишаю розпущеним, лише трохи підкручую кінчики, щоб воно виглядало охайніше. Не хочу надто старатися для звичайної дороги, але й з'являтися перед його матір'ю так, наче щойно повернулася з триденного походу, теж не збираюся.

Коли телефон показує за десять шосту, я востаннє оглядаю квартиру, беру сумочку, підхоплюю валізу й виходжу в коридор. Уже зачиняю двері, коли зсередини долинає обурене нявкання.

Завмираю.

Валеріан!

— Господи, та що ж це таке! — стогну, знову відчиняючи двері.

Кіт сидить посеред передпокою й дивиться на мене з таким обуренням, наче я щойно спробувала покинути його напризволяще. І найгірше, що майже так воно й було. Я примудрилася зібрати пів квартири у валізу, але ледь не забула найважливіше — віднести кота сусідці.

За кілька хвилин Валеріан уже перебуває в надійних руках тітки Наді, а я вислуховую коротку лекцію про те, що мені потрібно менше працювати й більше відпочивати. Сусідка навіть не намагається приховати задоволення, коли дізнається, що їду я не сама.

— А з ким же це ти зібралася, якщо не секрет?

— Зі знайомим, — відповідаю, намагаючись звучати невимушено.

— З хорошим?

— Сподіваюся.

Тітка Надя хитро примружується, але, на щастя, не встигає нічого додати, бо Валеріан вирішує, що саме зараз йому терміново потрібно дослідити вміст її сумки. Я користуюся нагодою, швидко прощаюся й, схопивши валізу, тягну до ліфта.

Коли нарешті виходжу з під'їзду, годинник показує, що спізнююся майже на десять хвилин. Надворі ще світло й тепло, хоча сонце вже опустилося нижче, кидаючи довгі тіні від дерев на асфальт. Я обережно спускаюся сходами, тягнучи за собою валізу, й одразу помічаю знайому чорну автівку біля тротуару.

Олександр Маркович стоїть поруч із нею, спершись стегном на переднє крило, і щось переглядає в телефоні. На ньому темні штани та світла сорочка з підкоченими рукавами. Без піджака він виглядає менш офіційно, ніж у кабінеті, хоча в його поставі й рухах залишається та сама впевненість, яка завжди змушує мене мимоволі випростувати спину.

Побачивши мене, він прибирає телефон і прямує назустріч. Я сповільнюю крок, бо щиколотка після цілого дня на ногах починає неприємно нити, і раптом усвідомлюю, що страшенно хвилююся. Ще вранці ця поїздка здавалася чимось далеким, а тепер переді мною стоїть чоловік, із яким я проведу найближчі два дні, удаючи його кохану.

— Добрий вечір, Олександре Марковичу, — вітаюся, коли він підходить ближче. — Вибачте, що трохи запізнилася. Я вже виходила, але згадала, що забула віддати кота сусідці.

Він забирає валізу з моєї руки й уважно дивиться на мене.

— Соломіє, нам потрібно дещо з'ясувати ще до того, як ми сядемо в машину.

Від його серйозного тону я мимоволі насторожуюся. Невже щось сталося? Можливо, його мати знову змінила плани або з'явилися якісь нові обставини, про які я нічого не знаю.

— Що саме?

— Звертання, — відповідає він майже суворо. — Від цієї хвилини жодних «Олександре Марковичу» й «ви». Мене звати Саша. І я хочу, щоб ти почала називати мене на ім'я.

Я здивовано кліпаю. Звісно, рано чи пізно нам довелося б про це домовитися, адже навряд чи його мати повірить у наше палке кохання, якщо я продовжуватиму звертатися до нього як до генерального директора на нараді. Але одна справа — розуміти це теоретично, і зовсім інша — почути, як він так природно називає мене на «ти».

— Але ж ви...

Він підводить брову, і я замовкаю.

— От бачиш? Ми ще навіть не виїхали, а місія вже близька до провалу.

— Але я… це дивно, — заперечую, відчуваючи, як від хвилювання знову червонію. — Ви ж мій бос і…

— “Ти”, Соломіє.

Я зітхаю й закочую очі.

— Ти мій бос і… — затинаюся, і це викликає в нього усмішку.

До біса красиву усмішку, на яку я не можу припинити витріщатися.

— Уже краще, — підморгує мені.

Він відчиняє багажник і ставить туди мою валізу, а я залишаюся стояти поруч, намагаючись звикнути до нових правил. Здавалося б, що тут складного? Усі мої друзі й знайомі звертаються одне до одного на «ти», і я ніколи не надавала цьому особливого значення. Але з Олександром Марковичем усе інакше. Він ж генеральний директор. А тепер раптом хоче, щоб я називала його Сашею.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше