Глава 29

Думка про більший офіс прийшла до Єви не з таблиці й не від брокера. Її принесла Катерина, коли під час клієнтського дзвінка вийшла з ноутбуком у коридор і зупинилася біля вікна навпроти туалету. Єва помітила це не відразу: саме читала лист від «Сфери», аж поки за скляними дверима не майнула гарнітура.

— Ні, — говорила вона комусь. — Я не кажу, що транспорт не потрібен. Я кажу, що автобус на сорок дев'ять місць для двадцяти шести людей нам не…

Вона побачила Єву. Помахала рукою. Пішла далі коридором. Єва повернулася до листа. Через хвилину знову підняла голову. У Катерини був стіл. Олиний стіл був за кілька метрів. У Маші — окрема кімната. У Єви — маленький кабінет, двері якого майже завжди були відчинені. А нормального місця, де одна людина могла пів години говорити з клієнтом і не розповідати про його бюджет усьому офісу, не було.

До цього якось жили. Тепер стало помітно.

* * *

Об одинадцятій адміністраторка будівлі постукала у двері.

— Єва?

— Так.

— Є хвилина?

Це була Лариса, яку Єва знала вже років три. Вона відповідала за поверх, ключі, кондиціонери, перепустки й загадковим чином завжди знала, хто з орендарів з'їжджає раніше за самих орендарів.

— Сусіди справа не продовжують договір.

Єва одразу подивилася крізь стіну. Наче могла побачити.

— Які?

— Archline.

— Серйозно?

— До кінця грудня.

У них було приміщення трохи більше за Lemon. Два кабінети. Невелика переговорна. Відкрита зона на шість робочих місць. І комірчина, яку Archline називали серверною, хоча одного разу Єва бачила там коробки з новорічними гірляндами.

— І?

Лариса усміхнулася.

— Я подумала, вам може бути цікаво.

— Чому?

— Ви вже поставили четвертий стіл.

Єва повернула голову. Катеринин стіл був прекрасно видимий від дверей.

— Дуже тонко.

— Я працюю з орендарями.

— Скільки?

Лариса назвала ставку. Єва не відповіла.

— За метр?

— Так.

— Плюс експлуатація?

— Як у вас.

— І два окремі договори?

— Можна одним додатком до вашого. Або новий загальний, якщо берете обидва блоки.

— Строк?

— Власник захоче три роки.

Єва навіть засміялася.

— Ні.

— Я ще нічого не пропонувала.

— Три роки — ні.

— Поговоріть. Він краще віддасть вам, ніж шукатиме нового орендаря.

Єва знову глянула на стіну.

— Можна подивитися?

— О третій.

— У них люди.

— Майже нема. Переїжджають.

— Я подумаю.

Лариса вже відчиняла двері.

— Довго не думайте. Я завтра маю дати брокеру відповідь, чи показувати назовні.

— Ларисо.

— Що?

— Це називається тиск.

— Це називається сусіднє приміщення.

І пішла.

* * *

Оля почула останнє речення. Звичайно.

— Що за приміщення?

Єва сіла.

— Archline з'їжджають.

— О.

Катерина підняла голову. Маша відкрила двері своєї кімнати. Єва подивилася на всіх трьох.

— Ні.

Оля:

— Я ще нічого.

— По обличчю видно.

— Що видно?

— Уже меблі ставиш.

— Я просто думаю.

— Не треба.

Маша вийшла.

— А скільки там?

— Неважливо.

— Скільки?

Єва назвала площу. Катерина тихо:

— Це майже вдвічі більше.

— Саме.

Оля вже дивилася кудись крізь стіну.

— Там є переговорна.

— Є.

— І два окремі кабінети.

— Є.

— Один можна…

— Олю.

— Я мовчу.

Маша сказала:

— Мені мій залиште.

— Ніхто в тебе нічого не забирає.

— Я одразу.

Катерина не втручалась. Єва помітила.

— А ти що думаєш?

Катерина здивувалась.

— Я?

— Так.

— Я тут три тижні.

— Саме тому.

Катерина на секунду задумалась.

— Я сьогодні говорила з клієнтом біля туалету.

Оля засміялася.

— Я бачила.

— А в п'ятницю Оля сиділа в Маші, бо я мала два дзвінки поспіль.

Маша кивнула.

— Сиділа.

— Але брати вдвічі більше через дві переговорні теж дивно.

Єва подивилась.

— Дякую.

Оля:

— Вона не сказала «не брати».

— Я чула.

Катерина додала:

— Я б спочатку порахувала, скільки людей реально буде через рік.

— От.

Оля повернулася до неї.

— Ти зараз на чиєму боці?

— Я ще на випробувальному.

Маша засміялася першою.

* * *

О третій вони пішли дивитися всі четверо. Єва цього не планувала. Так вийшло. Archline вже зняли вивіску. У відкритій зоні стояли два столи з шести. На стінах лишилися світлі прямокутники від постерів. Переговорна була маленька, на шість людей. Не скляна. З нормальною стіною й дверима.

Єва зайшла. Закрила двері. З коридору нічого не було чути. Відкрила. Оля стояла зовні.

— Беремо.

— Вийди.

— Я вже зовні.

Єва пройшла далі. Перший кабінет — на одну-дві людини. Другий трохи більший. Катерина заглянула.

— Тут можна тиху робочу.

Оля:

— Або другий project room.

— У нас немає першого.

— Буде.

Маша знайшла комірчину.

— О.

Єва почула цей тон.

— Що?

— Склад.

— Ні.

— Чому?

— Бо через місяць ти заб'єш його вазами.

— Не заб'ю.

Усі троє подивилися. Маша:

— Добре. Заб'ю.

Єва пройшла до дальньої стіни. Вона була спільною з нинішнім офісом Lemon. Лариса показала місце.

— Тут можна зробити двері. Власник не проти, якщо погодите проєкт і потім не вимагатимете відновлювати стіну при виїзді.

Єва повернулася.

— Хто платить?

— За двері?

— За все.

Лариса посміхнулась.

— Оце вже переговори.

— Саме.

— Власник готовий освіжити стіни й замінити килимове покриття в переговорній.