Глава 28

Єва вперше за довгий час зайшла до «Верони» й не подумала, де зараз Артем. Це помітила вже біля центрального екрана — і тільки тоді прочитала два слова:

PRIVATE EVENT

До десятої тридцять — і більше нічого. Ні NordMed. Ні назви конференції. Ні логотипа. Єва пройшла повз центральний екран у lobby і зупинилася.

— Цей теж до десятої тридцять?

Марина перевірила планшет.

— Так. Lobby, elevators, ballroom pre-function. Усюди generic до 10:30.

— Studio?

— Взагалі без цифрового signage. Тільки номер кімнати.

— Добре.

Марина усміхнулася. Єва почула слово. Не відреагувала. Їй справді стало байдуже. Це було приємно. Поруч Катерина дивилася на величезний чорний екран із двома словами.

— А якщо гість спитає на reception, де NordMed?

— Йому скажуть, — відповіла Єва.

— Тобто embargo тільки на публічне відображення?

— І на product materials. Але назва компанії не державна таємниця.

Марина додала:

— У reservation notes група в нас теж NordMed. Ми просто не виводимо це в публічні зони до погодженого часу.

Катерина кивнула.

— Зрозуміла.

Це був її восьмий робочий день. Вона все ще ходила з маленьким блокнотом. Єва вже двічі сказала, що можна писати в телефон. Катерина все одно писала ручкою.

* * *

До восьмої ранку команда встигла отримати три неочікувані кейси з demo-обладнанням і не пустити їх у Studio 47, доки Тамара письмово не підтвердила зміну manifest. Катерина дивилася, як Оля веде доступ, і кілька разів чекала, що Єва втрутиться. Та не втручалась. Біля реєстрації Катерина сама помітила перекошений потік і переставила одного host, не питаючи, кого саме їй «можна» забрати. До дев'ятої це вже був звичайний event day: черги, люди, рації — і команда, якій Єва поступово переставала бути потрібна в кожному рішенні.

* * *

О 9:47 Артем написав. Не в робочий чат. Їй. У мене о 10:00 зустріч на дев'ятому. Бачив ваші PRIVATE EVENT всюди. Дуже загадково. Єва усміхнулася. До 10:30. Я знаю. Звідки? Пауза. Я все-таки власник готелю. Ірина згадала embargo в ранковому ops report. Без деталей.

Єва дивилася на екран. Не напружилась. Помітила саме це. Раніше б уже спитала, що ще було в report. Тепер написала: Не підглядай після 10:30. Відповідь: Тепер спеціально спущуся. Не смій. Жартую. Вона поклала телефон. Катерина проходила повз.

— Все?

— Що?

— Ви усміхаєтесь у телефон.

— Працюй.

— Уже.

Швидко освоїлась.

* * *

О 10:30 на екранах з'явився бренд NordMed. Доступ до Studio лишився окремим: загального бейджа було недостатньо, право сиділо в реєстрації. Один із гостей із headquarters спробував пройти за усним запрошенням Томаша; Катерина не сперечалася з ним і не «пропустила VIP», а знайшла Тамару, отримала підтвердження й лише тоді оновила доступ. Саме так система й мала працювати.

* * *

О 12:26 у ballroom закінчилася ранкова частина. Чотириста з лишком людей одночасно захотіли: каву; туалет; телефон; поговорити з колегою; і чомусь стати саме там, де іншим треба пройти. Нормальна конференція. Єва стояла біля pre-function. Побачила Артема. Він вийшов із ліфта з Олегом. Не зупинився.

Тільки коротко глянув на неї. Єва теж. Навколо були клієнти. Артем пішов до іншого виходу. Олег щось сказав. Він засміявся. Єва повернулася до роботи. За хвилину телефон завібрував. Я не підійшов. Пишаюся собою. Вона засміялася. Написала: Медаль отримаєш увечері. Три крапки. За що саме? Єва подивилася на повідомлення.

Стерла те, що хотіла написати. За дисципліну. Слабка мотивація. Вона прибрала телефон.

* * *

О 17:38 закінчувався networking. Тамара знайшла Єву біля ballroom. У руках у неї був келих води.

— Все.

— Ще гості є.

— Я знаю. Я про мою частину.

Вона сперлася плечем об стіну.

— Дякую.

— Після фінального рахунку.

— Ні, серйозно.

Єва кивнула.

— Будь ласка.

Тамара подивилася в зал.

— Ти пам'ятаєш, як я вам написала?

— Після скандалу.

— Так.

— Пам'ятаю.

— Я тоді думала, що або ви дуже хороші, або дуже дурні.

Єва повернула голову.

— Чому дурні?

— Бо після всієї тієї історії на сайті все одно було написано про privacy так, ніби ви не боїтесь цього слова.

— Це була Оля.

— А.

— Вона переробила сторінку.

Тамара усміхнулася.

— Тоді передай їй.

— Сама передай.

— Передам.

— У нас наступного року може бути ще два заходи.

Єва подивилася. Тамара одразу:

— Нічого не обіцяю.

— Я теж.

— От і домовилися.

Вона пішла. Єва залишилась. Дві нові можливі події. Колись вона б уже відкрила календар. Не відкрила.

* * *

До вечора event обійшовся без справжніх інцидентів: кілька access exceptions, зламаний адаптер, дві загублені перепустки, одна скарга на температуру. Тамара подякувала команді й обережно згадала про два можливі заходи наступного року. Єва не відкрила календар. Поки немає brief — немає роботи.

* * *

О 19:34 Єва вийшла з «Верони». Артем був уже не в готелі. Написав: Я у тебе. Єва зупинилася біля машини. Подивилася ще раз. Як? Відповідь: Ключ. Звичайно. Вона сама дала. Але це був перший раз, коли він ним скористався без неї. Єва відчула щось неприємне.

Не страх. Не злість. Просто коротке: я не знала. Вона написала: Ти давно? Хвилин п'ятнадцять. Потім:

Я писав о 18:50, що можу заїхати й чекати в тебе. Ти не відповіла. Я вирішив, що ключ для цього. Якщо ні — скажи.

Єва відкрила їхній чат вище. Справді. О 18:50. Вона була на закритті event і не бачила. Можу заїхати до тебе? Якщо ще працюєш, почекаю. Не: я їду. Запитав. Вона не відповіла. А він усе одно зайшов. Єва стояла біля машини. Дві думки одночасно. Перша: вона дала йому ключ.

Друга: він спитав і не отримав відповіді. Телефон завібрував. Єво? Вона набрала. Артем відповів: