Глава 25

Вони сіли в машину о 20:24. Єва пристебнулася. Закрила очі. Водій запитав:

— Куди їдемо?

І отут виявилося, що фраза Артема про «додому» все-таки потребувала адреси. Єва відкрила очі. Артем подивився на неї.

— До тебе?

Вона подумала рівно стільки, скільки могла людина після ночі без сну й цілого дня на ногах.

— До тебе.

Водій назвав адресу й рушив. Єва повернула голову до вікна. Через кілька хвилин Артем спитав:

— Ти їла після reception?

— Так.

— Що?

Вона намагалася згадати.

— Щось.

— Дуже переконливо.

— Було гаряче.

— Уже краще.

— Не починай.

— Я нічого не…

Він сам зупинився. Єва засміялася. Ледь.

— Ти безнадійний.

— Я втомився теж.

— Ти спав.

— Так.

— Тоді мовчи.

Артем кивнув. І справді замовк. Через десять хвилин Єва прокинулася від того, що машина зупинилась.

— Ми вже?

— Так.

Вона не пам'ятала, як заснула. У квартирі Артема було тихо: велосипед біля входу, чашка на кухонній стійці, приглушене світло в коридорі. Після доби з раціями, чужими питаннями й постійним «Єво» ця тиша виявилася кращою за будь-яку розмову.

— Я в душ.

— Іди.

— У мене немає одягу.

Артем уже відкривав шафу.

— Є футболка.

— Я знала, що ти це скажеш.

— Тоді навіщо повідомила?

Єва забрала чисту темну футболку й пішла у ванну.

Коли повернулася, на столі стояла вода й кілька шматків сиру з хлібом.

— Я сказала, що їла.

— Тоді не їж.

— Це дуже пасивно-агресивна вечеря.

— Це сир.

Єва сіла. Спочатку взяла тільки воду, потім один шматок хліба, потім ще один. Артем не коментував.

— «Сфера» запросить нас у річний тендер, — сказала вона.

— Ти вже казала.

— Так.

— Значить, пора спати.

Цього разу вона не сперечалася.

Єва прокинулася в п'ятницю о 10:47. Артема поруч не було. На телефоні висіло його ранкове повідомлення:

Я в офісі. Спи скільки треба. Двері просто захлопни.

І ще одне, хвилиною пізніше:

Нічого не ламай.

Єва усміхнулася й тільки тоді відкрила решту повідомлень.

Оля: Не приїжджай до 12. Ми живі. Сергій забрав equipment. Данило прислав “ДЯКУЮ” капсом — я вважаю, це небезпечно.

Маша: Третій модуль у суботу їде на весілля. Не чіпайте.

Наталя: Riviera settlement draft у мене. Самостійно не геройствуй.

Інга: Вчорашній захід не потрапив у медіа. Вітаю з дивом.

Єва написала Артему: Прокинулась.

Він відповів не одразу:

Жива?

Так.

Тоді день уже вдалий.

Єва поклала телефон екраном донизу. Усмішка ще залишалася. У Lemon вона приїхала о 12:36. Оля сиділа за своїм столом. Маша — у своїй кімнаті. На столі Єви лежав пакет.

— Це що?

Оля навіть не повернулася.

— Данило.

— Що там?

— Не знаю. Заборонив відкривати без тебе.

— Серйозно?

— Ні. Я просто не хотіла.

Єва відкрила. Усередині була пляшка ігристого. Коробка шоколаду. І картка:

ЗА ТЕ, ЩО МИ ВСІ ОПИНИЛИСЯ В ПРАВИЛЬНОМУ ГОТЕЛІ.

Без підпису. Єва засміялася. Маша вийшла.

— Що?

Єва показала. Маша прочитала.

— Нормально.

Оля підняла голову. Усі троє завмерли. Потім Маша сказала:

— Я не буду перебудовувати словник через вашу травму.

— Правильно, — сказала Єва.

— О.

— Можна.

Оля закрила обличчя руками.

— Я хочу іншу роботу.

— Пізно, — сказала Маша й повернулася до себе.

П'ятницю вони не працювали повний день. Принаймні так було заплановано. На короткому internal debrief Оля назвала три речі, які треба змінити після «Сфери»: окремий резервний список гостей, нормальне рішення для переміщення модулів і воду для команди не «коли закінчиться», а від початку. Єва не перетворила це на лекцію. Частина помилок була її, частина — спільна. За годину файл закрили й перейшли до наступного завдання.

У вимогах було багато звичного: документи, референси, кейси, прозорість комісій, конфлікти інтересів. Єва майже перегортала, доки не дійшла до розділу про команду.

— От.

«Сфера» просила назвати не тільки основного account lead, а й заступника, який здатен самостійно прийняти активний проєкт; показати, як команда витримає дві паралельні події; пояснити заміну ключової людини й ескалацію поза робочим часом.

Оля дочитала й повільно сказала:

— Вони прямо написали, що Єва не може бути всім.

— Вони не знають Єву.

— Данило знає.

— Не думаю, що він писав procurement brief.

— Шкода.

Далі просили ролі, реальне навантаження кожного й межі роботи субпідрядників. Не красиву схему — доказ, що компанія не зупиниться, якщо одна людина захворіє.

— У нас це все є, — сказала Оля.

Єва повернула голову.

— Що?

— Не документами. Але є.

— Частково.

— Я можу провести event.

Єва нічого не сказала. Оля теж.

— Ти ведеш частини, — сказала Єва.

— Так.

— Це не те саме.

— Я знаю.

В голосі нічого не змінилося. Саме тому Єва відчула, що сказала не те.

— Я не про те, що ти не можеш.

— А прозвучало.

— Олю.

— Ні, все нормально.

Єва скривилася.

— Не треба цього слова.

Оля ледь усміхнулася. Напруга трохи спала. Але не зникла.

— Я просто кажу, — продовжила Оля, — що в четвер я сама вела registration. Уночі — crew access. Коли ти пішла на NordMed, я лишилася з «Сферою». Під час переносу я робила suppliers.

— Я знаю.

— Тоді чому deputy обов'язково хтось інший?

Єва відсунула стілець.

— Я не сказала, що інший.

— Ти подумала.

Це було правдою. Єва не відповіла. Вона справді подумала: треба знайти сильного project manager. Не: Оля може ним стати. І це було неприємно.