Глава 23

До двадцять другого жовтня залишалося шість днів. На столі Єви лежав аркуш із великою цифрою:

6

Завтра Оля мала замінити її на п'ять. За останні десять днів «Сфера» кілька разів пересувала програму й декор, NordMed підписав «Верону», а Сергій прислав новий технічний план. Особисте життя тим часом уперше не вимагало від Єви окремого рішення щодня, і це виявилося напрочуд зручно. Влад лишався технічним продюсером з боку «Сфери», а production на виконанні вела компанія Сергія. Настільки, що в п'ятницю о 13:52 Єва стояла в службовому коридорі «Рів'єри», дивилася, як Сергій сперечається з техніком через розміщення кабельного мосту, й думала тільки про роботу.

— Через цей прохід люди ходитимуть, — сказав Сергій.

— Не під час заходу.

— А монтажники?

— Кабельний міст витримує.

— Я не питаю, що він витримує. Я питаю, чому ми взагалі тягнемо живлення через маршрут персоналу.

Технік показав угору.

— Бо найближча силова точка там.

Єва підійшла.

— Інша?

— З іншого боку сцени.

— Довжина?

Сергій відповів раніше:

— Плюс двадцять два метри.

— Втрати?

— Не проблема. Ціна кабелю й роботи.

Єва подивилася на маршрут.

— Тягнемо з іншого боку.

Технік зітхнув.

— Це дорожче.

— Наскільки?

Він назвав суму. Не катастрофа.

— У кошторис, — сказала Єва.

Сергій кивнув.

— Дякую.

— Не дякуй. Потім Данилу пояснюватимеш, чому в тебе кабель дорожчий за стіл.

— Я вмію.

— Не сумніваюсь.

Оля стояла біля дверей із планшетом.

— У нас ще двадцять хвилин до саундчеку.

— Це не саундчек, — сказав Сергій.

— Технічна перевірка.

— От.

— Сергію, мені байдуже, як це називається.

— А мені ні.

Єва пройшла повз них.

— Ви чудово знайшли одне одного.

Оля показала їй язика, коли Сергій уже відвернувся. У головній залі сцена була ще порожня. Сам захід монтували тільки за день до відкриття, але сьогодні привезли одну секцію конструкції, центральний екран і тестову частину світла, щоб закрити ризики до великого монтажу. Триста гостей. Дві години основної програми.

Потім reception. Welcome-зона в сусідньому просторі. Нічого надприродного. Саме тому Єва хотіла, щоб усе надприродне виявили сьогодні.

— Де Данило? — запитала вона.

Оля перевірила телефон.

— Паркується.

— CEO буде?

— Ні.

— Чудово.

— Не любиш його?

— Дуже люблю. Особливо коли він приходить на технічні перевірки й питає, чому на екрані немає картинки.

Оля засміялася.

— Може, сьогодні буде.

— Ні.

— Чому?

— Бо Сергій ще не підключив екран.

— Логічно.

— Тихо.

Єва дістала список. Пожежні виходи. Реєстрація. Гардероб. Службовий доступ. Кейтеринг. Потоки після основної програми. Місце для медичної допомоги. Резерв по живленню. П'ятдесят три пункти. Тридцять один уже закритий. Вона поставила галочку біля кабельного маршруту. У дверях з'явився Данило.

— Я запізнився на щось страшне?

— На Сергія.

— Це страшне?

— Іноді.

Сергій із-за сцени:

— Я чую.

— Добре, — сказав Данило.

Єва повільно повернула голову. Він одразу:

— Нормально. Я сказав «нормально».

— Уже всі бояться.

Оля кивнула.

— Є таке.

Данило розстебнув куртку.

— Що дивимось?

— Зараз екран, потім світло, після цього проходимо евакуацію з менеджером майданчика. І хочу ще раз побачити реєстрацію після того, як вони прибрали одну стійку.

— Навіщо прибрали?

— Бо продажі продали її іншому заходу.

— У нас договір.

— Тому повернуть.

— А.

— Не починай.

— Я мовчу.

Єва вже рушила до сцени, коли побачила операційного менеджера «Рів'єри». Не того, з ким вони працювали зазвичай. Ігор був у костюмі. Сьогодні — без піджака. Поруч із ним ішов чоловік у темно-синій робочій куртці й щось говорив тихо. Ігор побачив Єву. Змінив напрямок. Вона відразу зрозуміла, що це не про реєстраційну стійку.

— Єво, можна на хвилину?

— Так.

— І Данила теж.

Данило перестав усміхатися.

— Що сталося?

Ігор подивився на Сергія.

— Технічну перевірку поки зупиніть, будь ласка.

Сергій випростався.

— Чому?

— П'ять хвилин.

— Екран уже під напругою.

— Тоді завершіть без додаткового навантаження. Нічого більше не підключайте.

Оце було вже погано. Єва сказала:

— Куди?

— Переговорна.

У переговорній було холодніше, ніж у залі. Ігор зачинив двері. Чоловік у робочій куртці лишився в коридорі. За столом сіли тільки Данило й Оля. Єва залишилася стояти.

— Говоріть.

Ігор провів долонею по столу.

— Сьогодні зранку в нас було планове тестування систем протипожежного захисту.

— І?

— Один контур протидимного захисту в основній залі не пройшов автоматичний запуск.

Ніхто не сказав нічого. Єва першою запитала:

— Який саме контур?

— Центральна зона. В ручному режимі приводи відпрацьовують. В автоматичному — ні.

— Причина?

— Контролер. Принаймні попередньо.

Сергія тут не було. Шкода.

— Коли знайшли?

— Близько десятої.

Єва подивилася на годинник. 14:08.

— Чому я чую о другій?

Ігор витримав.

— Спочатку думали, що це датчик або програмна помилка. Сервісна компанія на місці з одинадцятої.

— А зараз?

— Зараз вони кажуть, що потрібна заміна модуля керування.

Данило запитав:

— І це скільки?

— Сам ремонт — кілька годин.

— Я не про гроші.

— Я теж.

Єва вже знала наступне питання.

— Модуль є?

Ігор замовк. Ось.

— Ні.

— Де?

— Постачальник обіцяє привезти в понеділок.