Глава 19

За наступні шість днів словосполучення «наречена за контрактом» встигло побувати в кількох заголовках, одному відео з чужим сміхом за кадром і десятках дописів, яких Єва не читала. Принаймні навмисно. Два їй показала Оля. Один — Софія. Ще один випадково відкрився разом із прогнозом погоди, і Єва досі не розуміла, як саме.

Потім стало тихіше. Інга не дала жодного нового коментаря. Софія відмовилася від телевізійного ефіру, коли редакція не погодилася залишити розмову в межах роботи фонду. Артем не з'являвся з Євою там, де їх могли чекати фотографи. У суботу Lemon провела весілля без геолокацій у реальному часі. Ніхто не приїхав із камерою. Наречена була задоволена, її мама — майже, що вважалося хорошим результатом.

У понеділок Наталя надіслала рахунок. У вівторок Маша отримала двері. У середу на них з'явилася табличка:

СТУКАТИ

Оля постукала один раз. Маша сказала:

— Заходь.

Оля відчинила.

— Працює.

Після цього ритуал вважався офіційно запровадженим. А в четвер о 10:22 у Lemon Event з'явився новий клієнт. Єва спочатку подумала, що це жарт. Лист починався:

Пані Єво, доброго дня. Побачила вашу агенцію через останні публікації…

Вона мало не закрила. Потім дочитала. Компанія виробляла медичне обладнання. У грудні планувала конференцію приблизно на чотириста п'ятдесят учасників: лікарі, дистриб'ютори, кілька іноземних партнерів, вечірній прийом. Їм потрібен був локальний організатор. Наприкінці:

Після публікацій я переглянула ваш сайт і кілька реалізованих проєктів. Окремо звернула увагу на те, як ваша компанія публічно комунікувала питання конфіденційності. Це для нас суттєво, оскільки частина матеріалів конференції не повинна з'являтися у відкритому доступі до офіційної презентації. Якщо такий формат вам цікавий, пропоную короткий дзвінок.

Єва перечитала.

— Олю.

— М-м?

— Іди сюди.

Оля підійшла з чашкою. Єва повернула ноутбук. Та читала довше, ніж зазвичай.

— Нормально.

— Що нормально?

— Лід.

— Вона знайшла нас через статтю.

— І?

— Серйозно?

— Вона ж не написала: «Хочу вас, бо ви контрактна наречена».

— Дякую.

— Вона пішла на сайт. Подивилася роботи. Їй потрібна конфіденційність.

— Але без статті вона б не пішла.

Оля зробила ковток кави.

— Можливо.

— Тобі це не дивно?

— Дивно.

— І?

Оля знизала плечима.

— А та пара, яка відмовилася минулого тижня, теж не знайшла б приводу відмовитися без статті.

— Одні двері закрилися, — продовжила Оля.

— Навіть не починай.

— Я нічого такого не збиралася казати.

— Обличчя.

Оля закотила очі.

— Я хотіла сказати: одна клієнтка пішла. Інша прийшла. Не думаю, що Всесвіт веде бухгалтерію.

Це було значно краще. Єва знову прочитала лист.

— Чотириста п'ятдесят.

— Так.

— Грудень.

— Так.

— У нас уже два великі грудневі.

— Один великий. Другий на двісті двадцять.

— Для тебе двісті двадцять уже маленький?

Оля подумала.

— Середній.

— Розбалувалися.

— Ти сама винна.

Єва відкрила календар. Дати не перетиналися. Поки.

— Відповідатиму.

— Звичайно.

— Я не сказала, що беру.

— Я теж.

Єва подивилася на неї.

— Ти жахлива.

— У мене хороша вчителька.

Маша відчинила двері.

— Ви стукали?

— Ні, — сказала Оля.

— Тоді чого так голосно?

Двері зачинилися. Оля подивилася на Єву.

— Я починаю шкодувати про двері.

О 12:10 Єва провела з новою потенційною клієнткою двадцять сім хвилин. Її звали Тамара. Вона не поставила жодного питання про Артема. Взагалі. Перші сім хвилин говорила про конференцію. Потім спитала:

— Ви працювали з embargo?

Єва перепитала:

— У якому сенсі саме?

— У нас частина продуктового блоку не може вийти в соцмережі до презентації. Будуть матеріали, слайди, можливо, зразки. Нам треба, щоб підрядники не почали викладати backstage о восьмій ранку.

— Це можна прописати окремо для всіх команд, які матимуть доступ.

— Ви реально це контролюєте?

— Не телефони кожної людини. Але можемо зробити правила частиною підрядних домовленостей, обмежити, де фотографують, кому дозволена зйомка, і призначити одну людину, яка погоджує публікацію.

— А якщо флористка зніме собі сторіс?

Єва подумала про Машу.

— Моя — не зніме.

— Так упевнено?

— Я її знаю сім років.

— А інші?

— Не обіцяю того, чого не можу контролювати. Але якщо люди заздалегідь отримують чітке правило, більшість проблем зникає ще до монтажу.

Тамара щось записала.

— Мені це підходить.

Потім вони говорили про зал. Не «Верона». Не «Рів'єра». Ще не вибрали. Тамара хотіла три варіанти майданчика з можливістю окремого ранкового load-in і приміщенням для закритої репетиції напередодні.

— Коли вам потрібна пропозиція?

— У понеділок реально?

Сьогодні четвер.

— Попередня — так. Повний бюджет ні.

— Мені поки потрібні команда, ваш fee і три venue-напрями. По техніці потім.

— Тоді реально.

Наприкінці Тамара все-таки сказала:

— І щоб не було дивно — так, я справді спочатку побачила вас у новинах.

— Але якби сайт був поганий, я б не написала.

— Дякую.

— Мені здалося, вам важливо це знати.

Єва трохи усміхнулася.

— Важливо.

Вони попрощалися. Єва залишилася сидіти. Через хвилину Оля просунула голову у двері.

— Ну?

— Подаємо пропозицію.

— О.

— Що?

— Нічого.

— Виходь.

Оля зайшла.

— Я ж казала.

— Що саме?

— Не знаю. Але щось точно казала.

— Три майданчики до понеділка.

— На скільки людей?

— Чотириста п'ятдесят.