Глава 18

Наталя подзвонила раніше, ніж Єва встигла зняти пальто.

— Ти в офісі?

— Щойно зайшла.

— Сядь.

Єва зупинилася біля свого столу.

— Уже не подобається.

— Мені теж.

Вона сіла. Оля ще не прийшла. У новій кімнаті Маші нарешті стояли двері, але без ручки. Коробка з ручкою лежала на підвіконні вже третій день.

— Що сталося?

— Я переслала тобі лист. Відкрий тільки лист, вкладення поки не завантажуй.

Єва поставила телефон на гучний зв'язок і відкрила пошту. Тема:

Запит щодо договірних відносин Єви Левченко та Артема Висоцького

Відправник — не «Місто». Інше видання. Велике. Єва відчула, як усередині щось опустилося.

— Відкрила.

— Читай питання.

Їх було чотири. Перше:

Чи укладала пані Левченко договір, що передбачав участь у публічних романтичних стосунках з Артемом Висоцьким?

Єва перестала читати.

— Наталю.

— Далі.

Друге:

Чи обговорювали сторони можливість публічних заручин як наступного етапу такої домовленості?

Третє:

Чи передбачалася фінансова компенсація пані Левченко за виконання відповідної публічної ролі?

І четверте: Чи є нинішні стосунки сторін продовженням цієї договірної домовленості? Єва мовчала.

— Тепер вкладення, — сказала Наталя. — Там два скріни. Не пересилай нікому, крім мене.

— Чому?

— Бо я хочу зберегти оригінальний лист як є. Відкрий.

На першому скріншоті була сторінка документа. Єва впізнала шрифт. Таблицю. Навіть широкі поля, які Наталя завжди залишала для коментарів. Угорі:

РОБОЧИЙ ПРОЄКТ. НЕ ДЛЯ ПІДПИСАННЯ.

Нижче — пункт 3. Публічний сценарій. Єва читала повільно. Етап 1. Публічне підтвердження особистого зв'язку / спільні появи протягом 7–10 календарних днів. Наступний рядок:

Етап 2. За окремою письмовою згодою сторін — публічне оголошення про заручини та участь у погоджених заходах у відповідному статусі.

Праворуч був коментар. Н. Г.: прибрати повністю. Особистий статус не може бути предметом зобов'язання. Якщо клієнти захочуть щось робити пізніше — окреме рішення поза цим документом. Єва впізнала ініціали.

— Це твій коментар.

— Так.

Другий скрін був нижче. Розділ про компенсацію. Старе формулювання:

Сторона 1 компенсує Стороні 2 погоджений час участі у публічних заходах, транспортні та інші документально підтверджені витрати. Окремий фіксований платіж за участь у публічному сценарії — _____

Поле було порожнє. А поруч:

Н. Г.: НІ. Видалити. Оплата лише фактичного часу/витрат, якщо Л. сама це погодить. Жодної “ціни ролі”.

Єва відкинулася на спинку стільця.

— Супер.

— Це не фінальний документ.

— Я бачу.

— Ні. Я хочу, щоб ти це зараз дуже чітко почула. Цього пункту немає у фіналі. Заручин немає у фіналі. Фіксованої оплати немає. Зобов'язання підтримувати романтичні стосунки немає. Фізичного контакту немає.

— Я знаю, що підписувала.

— Добре.

Наталя говорила сухо. Це допомагало.

— Я вже підняла сертифікат підписання й історію документа. Фінальний файл той самий, який у нас із тобою. Сім сторінок. Підписаний у неділю. Після підписання не змінювався.

— А цей?

— Чернетка.

— Яка?

— П'ятнична.

Єва згадала. П'ятниця. Ще до першого виходу з Артемом. До синьої сукні. До ресторану фонду. До того, як вона сказала журналістам, що вони разом.

— Наскільки п'ятнична?

— 11:42.

— Хто її мав?

— Я.

— Очевидно.

— Ти.

Єва нахмурилася.

— У мене була ця версія?

— Я надсилала тобі PDF після нашої ранкової розмови.

— Я його відкривала?

— Не знаю. У мене немає журналу твоєї пошти.

Єва відкрила пошук. П'ятниця. Наталя. Знайшла. Лист справді був. Вкладення вона навіть не пам'ятала.

— Є.

— Не відкривай зараз.

— Чому?

— Бо не треба нічого чіпати, поки ми не збережемо копії нормально.

Єва прибрала руку від мишки.

— Хто ще?

— З мого боку — ніхто. Я відправила документ тобі й юристу Артема.

— Якому?

— Олегу Марченку.

Ім'я Єва чула один раз.

— Далі він міг розсилати?

— Це вже треба питати його.

Єва дивилася на скріншот.

— Інга?

— Швидше за все бачила. Вона коментувала комунікаційну частину іншої версії. Але я не буду зараз вгадувати.

— Артем?

— Звичайно.

— Тобто коло невелике.

— Не роби цього.

— Чого?

— Не перетворюй чотири адреси на чотирьох підозрюваних.

Єва помовчала.

— От зараз справді добре.

— Не користуйся моментом.

Наталя тихо засміялася. Лише на секунду. Потім:

— Вони дали строк до одинадцятої.

— Що відповідаємо?

— Спочатку вирішуєш ти.

— Я питаю, що юридично правильно.

— Юридично правильно не брехати й не віддавати їм весь документ тільки тому, що вони мають дві картинки.

— Погоджуюсь.

— Я можу окремо підтвердити як твій юрист: скріншот походить із робочої чернетки; ці положення були відхилені до підписання; фінальна угода не містить зобов'язання вступати в романтичні стосунки або заручини й не передбачає оплату за такі стосунки.

— Це звучить жахливо.

— Бо ситуація жахлива.

— Дякую.

— Будь ласка.

Єва знову прочитала перше питання. Чи укладала пані Левченко договір, що передбачав участь у публічних романтичних стосунках?

— Формально?

— Формально фінальна угода передбачала участь у погоджених публічних заходах і координацію комунікації. Вона не могла змусити тебе когось кохати, цілувати чи називати нареченим.

— Але ми її підписали саме тому, що мали прикидатися парою.

Наталя не відповіла одразу.

— Так.

Оце було важливо. Не юридична форма. Причина. Єва відсунула ноутбук.