Глава 13

Артем сидів у маленькому бістро на Подолі не за найкращим столиком. Саме це Єва помітила першою. Біля вікна було вільно, ще один стіл стояв у дальньому кутку, але Артем вибрав місце посередині, поряд із проходом до кухні. Перед ним — вода, меню і телефон екраном униз.

Єва підійшла.

— Ви давно?

Артем підвівся.

— Хвилин сім.

— Я не запізнилася.

— Я нічого не сказав.

Вона сіла. На роботу сьогодні прийшла в чорних брюках і світлій сорочці. Після шостої тільки розпустила волосся, яке весь день було зібране, і змінила сережки. На цьому підготовку до першого побачення вважала закінченою. Артем теж був без костюма. Темні джинси, сорочка, куртка висіла на спинці стільця.

Єва взяла меню.

— Чому тут?

— Ви вибрали.

— Я питаю, чому сіли тут.

Він озирнувся.

— А що не так?

— Нічого. Просто біля вікна краще.

— Там видно з вулиці.

— Ви перевіряли?

— Звичка.

— Тоді можемо пересісти в куток.

— Можемо.

Вона ще раз глянула на дальній стіл. Там було темніше, зате поруч сиділа пара з двома дітьми. Молодший уже розмазував щось червоне по краю тарілки.

— Ні. Тут нормально.

Підійшла офіціантка.

— Добрий вечір. Ви вже вибрали?

Єва відкрила меню.

— Я ще ні.

Артем теж.

— І я.

— Я підійду через кілька хвилин.

Коли вона відійшла, Єва перегорнула сторінку.

— Ви сім хвилин сиділи й не читали?

— Читав.

— І?

— Чекав вас.

Вона підняла очі.

— Щоб разом вибирати?

— Ні. Просто не хотів замовляти раніше.

Єва знову подивилася в меню. Там були короткі описи без фотографій. Суп, кілька закусок, паста, риба, качка, два десерти.

— Тут хороша качка, — сказала вона.

— Ви часто сюди ходите?

— Раз на кілька місяців.

— З клієнтами?

— Ні.

Артем кивнув. І не запитав із ким. Єва читала далі, але рядки вже трохи змішалися.

— Ви були тут?

— Ні.

— Тоді чому погодилися без запитань?

— Ви сказали вибрати місце вам.

— І?

— Я вирішив не псувати систему в перший день.

Єва глянула на нього.

— Це побачення чи випробувальний термін?

Артем трохи подумав.

— Поки не знаю.

Офіціантка повернулася вчасно. Єва замовила качку й салат. Артем — рибу.

— Вино? — запитала офіціантка.

Вони обоє сказали:

— Ні.

Єва подивилася на нього.

— Ви за кермом?

— Так.

— А я просто не хочу.

Вона мовчки взяла воду. Артем усміхнувся.

— Вибачте.

— Уже пізно.

Після цього розмова закінчилася. Не на кілька секунд. Довше. За сусіднім столом дитина вимагала виделку замість ложки. З кухні дзенькнув металевий піднос. Хтось відчинив двері, і на кілька секунд усередину зайшов холодний вечірній повітряний потік. Єва поправила рукав сорочки. У «Вероні» вони завжди мали про що говорити.

Стеля. Договори. Підрядники. Весілля. Потім журналісти. Вікторія. Інга. Їхня домовленість. Тепер нічого з цього не підходило. Артем узяв склянку.

— Це складніше, ніж я думав.

— Що саме?

— Не говорити про роботу.

— А хто сказав, що не можна?

— Це ж побачення.

— На побаченнях люди теж працюють.

— Одне з одним?

Єва сперлася ліктем об стіл.

— Не знаю. Я давно не була на першому.

Він нічого не відповів одразу.

— Давно — це скільки?

— О.

— Що?

— Уже краще.

— Що краще?

— Нарешті нормальне незручне питання.

Артем опустив склянку.

— Можу забрати.

— Ні.

Єва подумала.

— Роки два.

— Зрозуміло.

— І це все?

— А що треба сказати?

— Нічого.

Вона усміхнулася.

— Просто ви так питаєте, ніби заповнюєте форму.

— Я стараюся не питати наступне.

— Яке?

Він мовчав. Єва зрозуміла.

— Чому?

— Так.

— Не питайте.

— Добре.

Цього разу слово не дратувало. Офіціантка принесла салат і хліб. Єва взяла шматок.

— А у вас?

— Що в мене?

— Давно.

Артем подивився на неї.

— Ви ж сказали, що це нормальне незручне питання.

— Тепер ваша черга.

Він узяв хліб, але не їв.

— Побачення — минулої осені.

— Стосунки?

Пауза вийшла короткою.

— Років три тому.

Єва чекала. Артем нарешті відкусив хліб. І більше нічого.

— Я не буду питати чому, — сказала вона.

— Дякую.

— Але тепер дуже хочеться.

— Я здогадався.

Єва почала їсти салат. За хвилину Артем сказав:

— Ми хотіли різного.

Вона підняла очі.

— Це універсальна відповідь.

— Вона ще й правда.

— Тоді приймається.

Він кивнув. На цьому вони знову замовкли. Єві чомусь подобалося, що тишу не треба було негайно заповнювати. Артем не перевіряв телефон. Вона теж залишила свій у сумці.

— Ви завжди працюєте у вихідні? — запитав він.

— Майже завжди в сезон.

— А коли вихідний?

— У понеділок іноді.

— Учора?

— Учора я з дев'ятої була в офісі.

— Тоді це не вихідний.

— У мене своя компанія. Там інша математика.

— Навіщо ви її відкрили?

Питання було просте. Єва чомусь не мала готової відповіді.

— Бо мене звільнили.

Артем завмер із виделкою.

— Серйозно?

— Так.

— За що?

— Не за що. Агенція закрила напрямок.

— Це менш цікаво.

— Вибачте.

— І ви після цього відкрили свою?

— Не відразу.

Єва відклала виделку.

— Спочатку пішла в іншу. Пропрацювала там дев'ять місяців. Потім у мене був клієнт, який хотів маленьке весілля на сорок людей. Агенції воно було нецікаве. Я дала контакт знайомої координаторки.