Глава 22. ч.2

Але ні, на тому кінці лінії був холодний, знайомий голос.

— Інно, це Алла Олегівна. Зайди до мене в кабінет.

Серце підстрибнуло, і мене охопило тривожне передчуття. Щось підказувало, що ця розмова не принесе нічого доброго.

Що вона хоче цього разу? Щось задумала разом з мамою? Думки важким тягарем осіли в моїй голові. Але я вирушила до неї, одягнувши на обличчя маску спокою, хоча всередині хвилі страху раз у раз накочувались на мене.

— Сідай, — холодно сказала вона, коли я зайшла. Жестом вказала на стілець.

Я сіла, відчуваючи, як напруга струменіє по моєму тілу. Рука несвідомо тремтіла на коліні, тому я поспіхом сховала її під стіл.

— Інно, нам потрібно серйозно поговорити, — почала вона не доброзичливим тоном. — Я вже деякий час спостерігаю за твоєю роботою, і маю до тебе кілька зауважень.

Серце стиснулося від тривоги, але я трималася і зберігала спокій, хоча всередині вже панікувала.

Що вона задумала цього разу? Мама і Алла Олегівна змовилися між собою? Що вони ще можуть придумати, щоб мене знищити?

— Що ви маєте на увазі? — запитала я, стримуючи хвилювання.

Алла Олегівна схилилася трохи вперед, і в її очах промайнув блиск, який викликав у мене неприємне відчуття. Це було щось більше, ніж просто службова розмова. Я знала, що вона буде грати проти мене разом з мамою, але зараз це виглядало як відкрита атака.

— Ти занадто близько підібралася до Дениса Захаровича. Це видно всім. Мама розповіла мені деякі деталі, і можеш бути впевнена, що таке не залишається непоміченим. Усі все бачать.

В очах аж потемніло від почутого. Мама знову втрутилася!

Невже вона ніколи не зупиниться? Злість зародилася в глибині душі і з кожною секундою зростала, але я намагалася стримувати себе.

— Ви не розумієте, це… — почала я, але Алла Олегівна грубо мене перебила.

— Я все чудово розумію, дорогенька. І хочу, щоб ти знала: ти не пройдеш далі. У тебе немає шансів, — вона знизала плечима. — Оксана не віддасть Дениса без бою, і я буду на її боці.

Як вона взагалі сміє так говорити?!

— Ви жартуєте?! — я не змогла стримати гнів. — Це моє життя! І не вам вирішувати, з ким мені мати стосунки! Денис любить мене!

Алла Олегівна встала, вперлася руками об стіл, і нахилилася вперед. Її обличчя стало холодним, а голос — крижаним. 

— Любить? Ти справді так думаєш? Яка ти смішна і наївна, — вона хмикнула з кривою посмішкою на губах. — Твоя мати зробить усе, щоб знищити ці стосунки. І я буду її підтримувати. Мене турбує лише те, щоб наш бос залишався успішним, а твої інтрижки тільки відволікають його. Якщо ти не припиниш, я зроблю так, що тобі доведеться забути про цю роботу. І взагалі… про будь-яку роботу в цій сфері в нашому місті.

Її погрози вдарили мене сильніше, ніж я очікувала. Що?! Вона готова мене знищити? Забрати у мене все? Зруйнувати?

— Що ви хочете від мене? — ледве видушила я з себе, хоча всередині вже панікувала.

— Все дуже просто. Ти покинеш компанію. Або ж ми тебе виженемо. Але спочатку ми зруйнуємо твою репутацію. І то так зруйнуємо, що ти навіть прибиральницею вже ніде не влаштуєшся. Затям, я і Оксана подбаємо про те, щоб усі знали, яким саме шляхом ти вирішила досягти успіху. Вибір за тобою. Але повір мені, краще зроби це добровільно.

Її слова прошили мене, як холодне лезо. Я відчувала, як земля йде з-під ніг. Вони справді готові піти на таке? Моя мати дійсно затіяла війну проти мене? Стільки часу, стільки зусиль побудувати кар’єру, здобути свою незалежність… І тепер вона зруйнує все? Я сиділа перед Аллою Олегівною, намагаючись не показати страху, але хвиля відчаю розливалася всередині мене, отруюючи кожну клітинку.