Глава 12

Я завмерла на місці, відчуваючи, як серце зривається і глухо б’ється в грудях. Спочатку мені здалося, що це якийсь кошмар, з якого я ось-ось прокинусь. Але картина перед очима залишалася незмінною: моя мати обіймала Дениса, стоячи так близько до нього, що між ними не залишалося ні краплі простору.

Шок і недовіра заволоділи мною, змішуючись із болем, який почав розповзатися в грудях. Очі широко розкрилися, а дихання стало частішим. Світ навколо почав хитатися і мені здавалося, що я от-от втрачу рівновагу.

Це не може бути правдою!

Думка спалахнула в моїй свідомості, але реальність була безжальною.

Руки мимоволі стиснулися в кулаки, а губи ледь помітно затремтіли. Я не знала, що робити. Здавалося, що земля тікає з-під ніг, а світ валиться навколо мене. Сильний біль і розчарування з’їдали зсередини. Як могла мати, моя рідна мати, приховати це від мене? І Денис... Чи був він справжнім у своїх намірах, чи все це було лише частиною якоїсь жорстокої гри?

У горлі застиг клубок. Сльози підступили до очей, але я зібрала всі свої сили, щоб не розплакатися. Зробила крок назад, намагаючись не видати свого шоку і болю, але було важко залишатися спокійною. Мій внутрішній світ розривався на частини, а я відчайдушно намагалася тримати себе в руках.

У цей момент мені хотілося одного - втекти, заховатися від цього кошмару, зникнути, щоб ніхто не бачив моєї слабкості та відчаю. Але ноги не слухалися, а голос зрадливо відмовлявся підкорятися. Ще й ця бісова дверна ручка ніяк не знаходилася!

Хотілося поставити мільйон запитань, але не змогла підібрати жодного слова.

Незважаючи на шквал емоцій і бурю в душі, я зібрала залишки сил і тихо промовила:

— Вибачте.

Сказане пролунало відсторонено, наче це була не я, а хтось інший вимовив його. Я швидко повернулася, щоб вийти з кабінету Дениса, намагаючись не зустрічатися з його поглядом. Двері тихо зачинилися за мною, ноги ледве тримали мене. Все всередині обрушилося, але я доклала усіх зусиль, щоб не розплакатися тут і зараз.

Йшла від кабінету, а серце тим часом билося так сильно, що здавалося, воно розломить ребра. Сльози запекли в очах, і я поспішила сховатися від усього цього кошмару, втекти геть, не озираючись. Я навіть не знала, куди йду, просто хотіла уникнути болю, що нестерпно пік зсередини.

Але мати наздогнала мене у коридорі. Довелося зупинитися, коли відчула її руку на своєму плечі. Її пальці стискали так міцно, що я скривилася і повернулася обличчям до неї. Мама дивилася на мене, в її очах читалася твердість і рішучість, які я звикла бачити з дитинства.

— Інно, зачекай! Ти все неправильно зрозуміла! — її голос був гострий і наполегливий.

— Що я неправильно зрозуміла, мамо? — я зірвалася на крик, не стримуючи сліз. — Ти зраджуєш тата з моїм босом! Це жахливо! Як ти могла так вчинити?

Я не могла стримати свої емоції, слова виривалися з мене, як лавина, що не знала зупину.

Мати зітхнула, але її погляд не змінився, вона просто продовжила говорити. Наче нічого суттєвого не сталося.

— Інно, ми з твоїм батьком вже пів року як не живемо разом. Я не хотіла, щоб ти знала про це...

— Пів року?! — все всередині стиснулося від болю і образи. — І ти навіть не вважала за потрібне мені про це сказати? Ти просто змінила тата на Дениса, як ні в чому не бувало? Це і є твоє щастя, мамо? Зруйнувати все довкола себе, щоб знайти нове захоплення?

Мама стримано зітхнула, опановуючи емоції, її голос був спокійний, але я помітила, як вона стримує гнів, що закипав у ній.

— Я маю право на своє життя, Інно. Це складно, але я не хочу, щоб ти страждала через це. Між нами з Денисом є зв’язок, і ми вже певний час разом. Це не просто розвага...

— Зв’язок? — я не витримала і перебила її. Злість і відчай заповнили кожну клітину мого тіла. Я майже кричала, не в змозі стриматися. — Ти серйозно? Ти навіть не уявляєш, як це боляче! Ти завжди думаєш тільки про себе, про свої бажання, і не замислюєшся, як це впливає на мене! Ніколи не замислювалася!

Мама зробила крок назад, її обличчя стало схожим на порцелянову маску — таке ж холодне і без емоцій.

— Я розумію, що це для тебе важко, — вона говорила тихо, ніби намагалася не зруйнувати нашу розмову остаточно. — Але як би тобі не хотілося — змирися з тим фактом, що ми з Денисом разом. Між нами справжні почуття, що б ти не думала.

Ноги стали ніби ватяними, і я ледве трималася на них.

— Справжні? — голос зірвався на шепіт. — І що тепер? Що ти хочеш від мене, щоб я схвалила твої стосунки з моїм босом? Щоб я прийняла це і підтримала вас?

Мама знову спробувала до мене підійти, але я зробила крок назад, не бажаючи більше чути її виправдань.

— Інно, — її голос був рівним і стійким. Вона заклала руки на грудях і дивилася на мене холодним поглядом. — Я не прошу нічого. Я просто хочу, щоб ти зрозуміла...

Я не дала їй договорити, мої слова вилітали з вуст, як стріли.

— Я не можу це прийняти, мамо. Я не можу. Ти зруйнувала все, що я знала. Тепер ти хочеш, щоб я з цим змирилася? Ні. Я не буду цього робити. Мені потрібно подумати, потрібно... потрібно відійти.

Мама дивилася на мене без зайвих емоцій, як крижана скеля. А мої очі наповнилися сльозами, і я більше не могла дивитися на неї. Я просто розвернулася і пішла геть, намагаючись втекти від цього кошмару, але знаючи, що від себе не втечеш. Ноги самі несли мене на вулицю, де я зупинилася лише тоді, коли відчула холодне повітря на своєму обличчі. Я не знала, що робити далі, але знала одне – це було найболючіше, що я коли-небудь переживала.

Не встигла я відійти далеко, коли почула за спиною знайомий голос. Серце стиснулося в грудях, я зупинилася, але не оберталася. Не хотіла знову бачити його очі, ті самі очі, які раніше викликали в мені тепло і радість, а тепер лише біль.

— Інно, будь ласка, вислухай мене, — голос Дениса був спокійним, але я чула в ньому прохання, яке не могла ігнорувати.