Розділ 29(19)

 Вони увійшли в портал, звідки вийшли у до болю знайомому місці: замку Данаріса. Біля порталу вже стояла Елона. Данаріс ніжно пригорнув дівчину до себе. Мія стояла позаду, опустивши погляд.

– Ти все-таки продовжуєш його кохати.

– Натанаіл, ми вже поставили жирну крапку у цих стосунках.

– Насправді, тобі ще важко дивитись, як він пригортає до себе іншу і знати, що та інша – моя рідна сестра.

– Рана ще надто свіжа, мені потрібен час – чесно відповіла, вдивляючись в синяву його прекрасних очей.

Елона повільно підійшла до Натанаіла, а потім міцно обійняла.

– Я знаю, ти всім пожертвував заради мене, знаю, що відправив якомога далі, щоб не нашкодити, ти все ще мій коханий брат. Навіть через роки темрява немає сили над тобою, твоя душа настільки чиста і сильна, що від самого початку не припиняє боротьбу зі злом.

Він поцілував її у маківку:

– Найбільше моє бажання, щоб ти була щасливою. Сподіваюсь твій ельф впорається з задачею, поставленою перед ним.

Данаріс нагородив Натанаіла злісним поглядом:

– А я сподіваюсь, ти впораєшся зі своєю – прогарчав дракон.

– Можеш не сумніватись. Мія буде щасливою поруч зі мною.

– Годі вам, ви обоє однаково для мене дорогі – перервала перепалку Елона. –  Ми всі певною мірою пов’язані, тому повинні триматись разом. Тільки наша єдність зможе остаточно зупинити зло. І це на руку не тільки моєму брату, а й цілому Даркосу, адже якщо темрява знайде лазівку, у Даркосі запанує хаос. Ми виграли битву та справжня війна ще попереду. 

– Ти щось бачила? – схвильовано глянув на сестру.

– Це просто моє передчуття – збрехала дівчина, приховуючи від усіх сон, після якого боїться спати ночами.

 Елоні передався дар віщування від матері, та щоб впливати на майбутнє і змінювати його –  дару було замало. Вона могла тільки за усім спостерігати. Ще одна рідкісна перлина у їх сім’ї. Їй часто сняться віщі сни й час від часу вона бачить видіння, деякі з них важко зрозуміти. Інколи вона бачить минуле, частіше майбутнє, але ніколи їй не відкривається те, чим все закінчиться. Часто бачить тільки крихітні частинки видінь, які так важко об’єднати в єдине ціле.  

– Мія, подбай про мого брата, я знаю, що тобі не легко, та обіцяю, що зроблю Данаріса щасливим. В його серці завжди залишатиметься частинка твого кохання, але він зможе жити далі – прошепотіла Елона, щоб її слова чула тільки дівчина.

– Я не хочу з тобою це обговорювати, я змогла покохати твого брата, та поки що не готова стати твоєю подругою.

– Я в тебе не вимагаю цього, просто люби його. Мені цього буде достатньо. Нам ще доведеться повоювати, саме твої почуття допоможуть йому вистояти.

– Чого ти не договорюєш, Елоно? – дивилась на неї зацікавленим поглядом. Вона могла обвести навколо пальця Натанаіла і Данаріса, та відчуття Мії підказували, що відомо їй більше, ніж розказує.

– Я сказала все – сухо відповіла, повертаючись до чоловіка.

 Мія глянула на свого дракона, який про щось сперечався з Алазаром. Ця картина мимоволі викликала у неї посмішку.

 Вони попрощались з усіма і Натанаіл подав руку Мії. Вони знову переступили через портал і вийшли у Даркфорті – володіннях Натанаіла, які так лякали її раніше, та про повернення куди мріяла у весь цей час.

– А далі ми полетимо – усміхнувся чоловік, чорне світіння охопило його і перед дівчиною стояв могутній чорний дракон з неймовірними витіюватими візерунками на могутньому тілі.

 Антрацитова броня, переливались на сонці фіолетовим, татуювання робили його єдиним у своєму роді.  Він, як і його картини - був справжнім витвором мистецтва. Натанаіл простягнув своє перетинчасте крило, запрошуючи забратись до нього на спину. У Мії серце вистрибувало із грудей. Він був настільки великим, що важко було повірити, що це її чоловік. Їй ще не доводилось літати на драконі. Вмостившись на його спині, вона заплющила очі, а коли розплющила знову – була вже між хмар, високо над лісом. Весь спектр відчуттів не передати звичайними словами. Величезні крила розтинали повітря, рухи дракона були настільки легким і граційними, що здавалось він – невеличка пташка, яка майстерно маневрує між хмар. Вітер розвівав світлі локони й легку сукню. Ніколи дівчина не відчувала нічого подібного і всі ці незабутні відчуття зміг подарувати її чоловік, дракон, якого вона ненавиділа усім серцем, якого боялась до смерті. Ще більшим подивом для Мії стало відчуття його присутності у своїй голові:

– Мія, ти можеш телепатично зі мною спілкуватись коли я у подобі дракона.

– Але як?

– Я вже говорив, що створена для мене. Ти особлива! Я відчуваю наш зв’язок, відчуваю твої емоції. 

 Дівчина міцно пригорнулась до тіла могутнього ящера. Відчувала приємний, теплий вітерець у своєму волоссі й щастя у серці. Приземлившись біля замку, Натанаіл повернув собі людську подобу, міцно обійняв і пристрасно поцілував. Мія із величезним задоволенням відповіла. Вона була щасливою, що все закінчилось саме так. Він підхопив її на руки й під її дзвінкий сміх відніс до своєї опочивальні:

– Я хочу, щоб ти жила тут, зі мною – обійняв її за талію ставши позаду.