Розділ 28(18)

 Евалон подав ритуального кинджала своєму володареві. Натанаіл став по центру зали.

– Сьогодні ми започаткуємо нову еру життя на землях драконів, сьогодні буде створено ідеальне вмістилище, ідеальну зброю у війні з усіма відомими кланами, на яку ми так довго очікували. Ми знищимо їх усіх і створимо єдиний, яким буду керувати я – впевнено і владно, як істинний володар, говорила темрява голосом Натанаіла. Я зітру на порох того, хто спробує стати мені на заваді, хто намагатиметься кинути  мені виклик, не скориться перед моєю владою. Всі вони відчують силу мого гніву.

 Після гарячих слів, які здавалось, розривали серце дівчини на шматки, Натанаіл рушив до неї, розрізуючи сукню ритуальним кинджалом. Чорна ряса впала на землю, татуювання на тілі чоловіка висвічувались чорним світінням. Чорні шкіряні штани та високі чоботи додавали гостроти образу. Все в драконі виказувало присутність темряви, здавалось, вона плавно перетікала по його венах, заповнювала татуювання. Він схопив дівчину за нажахане обличчя і подивився в очі повні відчаю. Мія заплющила їх, уникаючи погляду. Їй не хотілось пам'ятати його таким.

– Е ні, так не піде, я не хочу, щоб ти щось пропустила – посміхнувся чоловік. – Подивись мені в очі – скомандував холодним тоном.

 Дівчина підняла свій погляд і на секунду їй здалось, що в його очах промайнуло щось до болю знайоме, та вона не хотіла вірити примарним образам, які досі бачила на його обличчі. Його більше нема, сприйми це як належне – переконувала себе подумки. Твій сон втілиться у реальність. Така твоя доля. Вона не хотіла опиратись, не знала як би жила далі без нього. Можливо жити й нічого не відчувати – куди краще, ніж мучитись почуттям провини. Картала себе, що не сказала йому найважливішого.

 Її цькування перервав Алазар, який ефектно увійшов у ритуальну залу, тримаючи в руках величезного меча з дивним гравіюванням. Мія подивилась йому у вічі й опустила голову, дозволивши усвідомити, що вже надто пізно. Вона не вірила у їх перемогу, адже Натанаіл був надзвичайно сильним і на його стороні були жерці, які також володіли магією і чималою силою. Та яким було її здивування, коли, вона побачила Данаріса й інших, які слідом за Алазаром стали наповнювати печеру. Їх мечі сяяли білосніжним світлом, а на лезах були вигравіювані все ті ж дивні символи.

– Змушені перервати вашу зворушливу церемонію – зіронізував Алазар, направляючи свого меча проти жерців.

– Чому так довго? – вдавано обурено відповів Натанаіл, який розвернувся до дракона.

 Жерці, один за одним кидались на воїнів, намагаючись своєю силою і з допомогою свого темного володаря прогнати непроханих гостей і продовжити розпочате. Зав’язалась жорстока сутичка: брязкіт зброї й передсмертні крики наповнювали залу. Мечі, які входили у тіла жерців наносили їм смертельних поранень і вони розвіювались у повітрі, головам культу – знадобилось значно більше ударів, та все ж смерть наздоганяла і їх. Зброя драконів, окрім того, що наносила смертельні рани, утворювала захисний антимагічний бар’єр, який захищав свого власника від темної сили цих істот.

 Дівчина спробувала послабити тиск мотузок, якими була прив’язана до стовпа та безрезультатно.  До неї кинувся Натанаіл, звільняючи від мотузок. Обурена дівчина вирвалась з його рук і з силою пнула чоловіка в пах, той одразу впав на коліна, від несподівано завданого удару.

– Я давно про це мріяла, виродку – прокричала Мія – Це тобі за Натанаіла. Правда не думала, що на такому могутньому злодієві спрацює – додала дівчина, скидаючи мотузки, та в наступну мить впіймала на собі емоційний погляд Алазара, здавалось, що його фізіономія зараз зірветься в пориві сміху. Його дивний стан трохи спантеличував.  Знала, що він веселий хлопець, але щоб кривава сутичка приносила таку радість – подумала Мія. Та в наступну мить почула знайомий баритон.

– Ну дякую кохана, допомогла. 

– Стули пельку покидьку, я не твоя кохана. Я твій кінець – прокричала дівчина. Вона підхопила кинджал, яким розрізав ритуальну сукню і направила на нього, зустрічаючись з теплим поглядом синіх очей. – Не грай зі мною, його вже нема! ­– трохи зам'явшись, все ж замахнулась кинджалом, та різким рухом він вибив його з рук Мії, накинувшись з пристрасним поцілунком.

– Пробач, я був змушений зіграти цю жахливу роль, я знаю, що зробив тобі боляче. Щоб план спрацював, ти повинна була повірити. Ти допомогла у цій боротьбі більше ніж думаєш.

 До них приєднались Алазар з рештою, які вправно покінчили з послідовниками темряви. На зап’ястях Евалона красувались магічні окови. Данаріс поплескав Натанаіла по плечу.

– Сподіваюсь Мія не залишила тебе без потомства. Ти навіть не уявляєш як я мріяв це побачити. Тримайся! – на обличчі красувалась злорадна усмішка.

 Після такого повороту дівчина розвернулась до Натанаіла і нагородила його ляпасом, в який вклала весь свій біль від пережитого.

– Ти бездушне чудовисько! – ледь стримуючи сльози прокричала дракону і кинулась із ритуальної зали, нагородивши Алазара гнівним поглядом. Серце боліло, наче здавлене якоюсь невідомою силою, вона бігла до виходу з цієї задушливої печери. Мія не могла повірити, що це була всього гра і вона в ній брала безпосередню участь. Всі знали, та не посвячували у цей план її. Вона була всього пішаком у мерзенній грі. Від почуттів, які знесли її, немов лавина, від розбіжностей, від образи, що їй дозволили повірити в смерть Натанаіла, від невимовного жаху, який довелось пережити, дівчина впала на коліна біля виходу з печери, затуливши очі руками, стримуючи бурхливий потік сліз, які перекривали дихання.