Розділ 25(15)

 Мія знала, що церемонія рано чи пізно повинна була відбутись. Та все ж сподівалась, що в неї буде ще трохи часу, щоб змиритись і вияснити головну причину одержимості Натанаіла. Вона ображалась на дракона і проплакала цілу ніч, вимальовуючи у своїй свідомості образи її нареченого з блондинкою у міцних руках. Не знала чи прогнав її вдруге чи все-таки залишив і насолодився її пристрасним коханням.

– Я прогнав її – додав, наче знав, що саме не дає спокою дівчині.

– Припини, я більше так не можу. Складається враження, що ти постійно нишпориш у мене в голові – обурювалась, більшою мірою, його вчорашнім вчинком, та намагалась все замаскувати невдоволенням через порушення особистого простору. – Я не знаю, що зі мною. Натанаіле, нам не варто так поспішати – благальними очима дивилась на беземоційного дракона.

– Церемонія за два дні – повторив чоловік і пішов.

 Вона не розуміла чому так холодно з нею поводиться, адже саме вона повинна на нього злитись після вчорашнього. Чи не повинна? Мія остаточно в усьому заплуталась. Не розуміла своїх відчуттів і боялась пристрасті, яка раптово виникала від його дотиків. Не могла пояснити свого раптового обурення від побаченого учора. Усвідомлювала, що не готова до церемонії, яка повинна була відбутись уже за два дні, та він не дозволив навіть заперечити. Просто поставив її перед фактом.

 Час до церемонії пролетів досить швидко. Ані першого, ані другого дня вона не зустрічалась з нареченим. Здавалось, що він уникав її. На серці було важко, бо саме цей проміжок часу міг більше зблизити, допомогти обом підготуватись до вінчальної церемонії, та його не було поряд. Мія боялась, що їхня кінна прогулянка погано вплинула на чоловіка, боялась, що більше не побачить синяви його очей. Вона знову у всьому винила себе. Не могла пробачити собі того поцілунку, все вийшло спонтанно. В один момент вона просто захотіла його поцілувати, але до більшого готовою не була. А коли побачила його у компанії грудастої красуні ледь не збожеволіла від ревнощів. Так, саме ревнощі, вони, немов отрута роз’їдала зсередини, розривали серце на шматки, яке вже, мабуть, було схожим на пазл з безліччю окремих частинок, які так важко зібрати. Ці муки доводили до божевілля. Вона боялась церемонії, та не могла дочекатись коли знову побачить його. З самого ранку руки тряслись, серце вистукувало божевільні ритми. Сьогодні вона стане його назавжди, без права щось змінити. Сьогодні вона повинна раз і назавжди викинути зі свого серця Данаріса і присвятити себе Натанаілу.

 Всі її емоції відчував дракон, через що ще більше нервував перед ритуалом. Він не розповів що на неї очікує, не повідомив головного – вона може загинути, може не пережити церемонії. Не розповів як все буде відбуватись, адже все суттєво відрізнялось від звичайної шлюбного ритуалу у Даркосі.

 В цей вирішальний день Мерла допомагала Мії підготуватись. Вільна, білосніжна сукня з легкої бавовняної тканини, виглядала дещо дивною, навіювала страхи. Чому вона так відрізнялась від традиційної шлюбної сукні Елони? Та потім сама себе переконувала, що й дракон у неї незвичайний, можливо тому ритуальний одяг так відрізняються. Під грудьми сукня стягувалась не надто широким білосніжним поясом зі шнурівкою. Це єдина деталь, яка фіксувала її на фігурі. Легким помахом руки, всього лиш потягнувши за шнурівку, сукня злітала з тіла.

– Мерла, як буде все відбуватись? – спробувала розпитати свою служницю.

– Це суворо тримається у таємниці, ніхто не знає і ніколи не бачив як проводиться такий обряд.

– Мені лячно. Це ж не звичайна церемонія.

– Не хвилюйся, з тобою буде Натанаіл. Він допоможе, я в цьому впевнена – запевнила жінка.

– Так він мені вже допоміг – все ще ображалась за прикрий інцидент з блондинкою. – Мені б твоєї впевненості – задумливо промовила дівчина – Чому ці дні він не приходив?

– Можливо, це також частина майбутньої церемонії. Щоб там не відбувалось, просто допомагай йому боротись з темрявою, я з впевненістю можу сказати, що юнак, який ховаються у темряві – не заподіє тобі шкоди.

– Дякую, Мерло – вона міцно обійняла служницю, яку швидше вважала за подругу.

 Служниця повела дівчину по незнайомому коридору, вони спустились у підземелля і підійшли до величезної кам’яної арки, де красувались двері з якогось темного дерева. Все навкруги знову оповивав чорний туман. Здавалось, що від нього тягнуло могильним холодом. Від чого дівчина зіщулилась і почала тремтіти, не в змозі впоратись з відчуттями. Двері відчинились і Мія повільними кроками увійшла всередину. Перше, що відкрилось її очам – ритуальний камінь в центрі не надто освітленого приміщення, чи швидше, печери. Біля каменю і навкруги стояв Натанаіл у чорній накидці з капюшоном і натовп незнайомих старців, які лякали її більше, ніж сам дракон. Їх очі були чорнішими ночі, а там де повинні були бути вуста – не було нічого. Мія глянула на двері, через які увійшла, вони повільно зачинялись за її спиною, залишаючи Мерлу по той бік. Серце шалено калатало, здавалось його стук відлунням розходився по печері. Світло факелів, які височіли у підставках вмонтованих у стінах і безліч свічок, ледь освічували величезну територію.

– Підійди ближче, дитино – почула дівчина голос у своїй голові. Вона з жахом глянула на старця, який стояв поряд з Натанаілом. Не потрібно було бути генієм, щоб усвідомити, що саме цей химерний старий звертався до неї. Мія несміливим кроком підійшла до Натанаіла, який здавалось сам не в захваті від всього, що тут відбувалося. Вона підняла на нього очі повні жаху.