Розділ 24(14)

 Двері відчинились і владною ходою увійшов Натанаіл. Все в ньому виказувало його міць, силу, здавалось, саме повітря пульсувало навколо нього. Вже сам його вигляд змушував скоритись і не чинити опір, прийняти все як належне. Усвідомлювала, що тепер не може відмовити цьому дракону, адже дала обіцянку. Від її дій залежать життя рідних. Та серце чомусь продовжувало рватись з грудей, долоні пітніли, а в скронях шалено стукотіло від припливу крові.  Мія глянула в його очі й знову її зустріла зовсім не темрява.

– Твої очі…Вони знову сині.

– Щоб менше тебе лякати, ти повинна навчитись долати страх переді мною. Звісно ти й так пообіцяла бути мені вірною дружиною, та я не бажаю при кожній зустрічі з тобою відчувати тільки страх і бажання позбутись від мене якомога швидше.

– Я не боюсь… – спробувала заперечити, намагаючись будь-що переконати його, що готова виконати свою обіцянку.

– Я ж бачу як ти тремтиш і метаєшся по кімнаті. Відчуваю твої емоції на відстані.

Він підійшов ближче, на що дівчина зіщулилась і опустила свій погляд донизу.

– Не хвилюйся не маю настрою сьогодні давати тобі уроки – запевнив чоловік. – Я хочу, щоб ти побачила мене з іншої сторони: того хто любить полуничне морозиво, художника який не бачить свого життя без мистецтва.

Його дотик до обличчя дівчини, немов обпік. Мія відсахнулась і не змогла стримати внутрішнього протесту.

– Ось це я маю на увазі. Ти не повинна так реагувати на мої дотики.

– Я просто …

Він повільно нахилився до її губ і ніжно поцілував, насолоджуючись наче медовим нектаром. Вона невпевнено відповіла на поцілунок.

– Так вже краще – посміхнувся дракон і дівчина помітила ямочки на щоках, які аж ніяк не вписувались в образ жорстокого деспота. Її охопило дивне відчуття, немов саме цього хлопця вона знає все своє життя. Мія не відчувала кохання, та перестала відчувати страх. Її тіло немов магнітом потягнулось до нього, та дівчина змогла протистояти цьому згубному відчуттю. Вона боялась того, що відчула. Її лякала невідомість, яку приготував для неї Натанаіл і не поспішав про все розповідати. Так вона пообіцяла, що зробить все, що він накаже і якщо він наполягатиме – вона виконає будь-яке його бажання та не більше. Принаймні не зараз.

 Натанаіл доторкнувся до її долоні, пообіцяв собі, що не скривдить, що буде тримати темряву в вузді, тому, не став випробовувати її терпіння й очікувати плати за своє лояльне ставлення. Йому не потрібна була беземоційна лялька, яка зробить все що накаже, тільки б якомога швидше все закінчилось. Він не називав їй справжню причину своєї залежності. Приховував її глибоко у своєму серці. Очікував, що вона добровільно, хоча б спробує, подолати свій страх в його присутності й відкине ненависть, яка досі жевріла всередині. Відпустив руку і відступив на крок назад. Не промовивши більше жодного слова направився до виходу.

– Зупинись – прошепотіла дівчина – Залишся, я знаю, що не зможу подарувати тобі того, що ти хочеш, та ми могли хоча б спробувати щось змінити – вхопила за руку дракона.

 Вона не розуміла, що з нею коїться, та відчуття страху залишитись на самоті вночі після страхітливих жахіть не покидали навіть після повернення у Даркос і лякали більше ніж його присутність. Вона боялась заснути, боялась снів, які минулої ночі були наскільки реалістичними, що здавалось, викарбувались в її пам’яті страхітливими образами. 

– Ти хочеш, щоб я залишився? – подивився в її блакитні очі, в яких сам міг прочитати відповідь. Спочатку йому здалось, що її страх більшою мірою пов'язаний з його приходом, та зараз чітко відчував іншу причину, яка лякала куди більше.

– Так. –  Вона розуміла, що може гірко пошкодувати про свої слова, та зараз не хотіла про це думати.

– Чого ти боїшся? Тебе настільки налякали сни, що ти згодна навіть на те, щоб я залишився і провів цю ніч з тобою.

– Просто посидь біля мене, хоча б поки я не засну, будь ласка. Минулого разу це допомогло.

 Вона вся тремтіла. Чоловік не зводив своїх очей з її обличчя, на якому бачив не тільки страх, а й сумніви у правильності прийнятого рішення. Вона не знала чи не пошкодує про те, що просить.

– Тобі нема чого боятись. Довірся мені, я надто довго чекав на тебе і не дозволю злу заподіяти тобі шкоду. Знаю, що це дивно звучить від владики темряви, та це моя правда. Я дам тобі час, необхідний, щоб прийняти мене і зрозуміти мої мотиви. Тільки не відштовхуй, дозволь бути поруч. Твоя присутність допомагає боротись зі злом всередині.

– Але чому саме я? – в черговий раз поставила головне своє запитання.

– Ти була народжена для цього. Народжена для мене.

– Якщо все так, то навіщо дозволив мені зустрітись з Данарісом? Чому не прийшов раніше? Чому дозволив нам закохатись?

– На те були свої причини. Тепер лягай у ліжко, я сидітиму поруч і оберігатиму твій сон. Даю своє слово, що цієї ночі ти не побачиш жодного жахіття.

 Мія чомусь йому вірила. Спочатку намагалась переконати себе, що нічні жахіття насилає саме він, щоб несподівано прийти на допомогу, та щось, глибоко всередині підказувало, що її припущення хибні. Вона лягла в ліжко, закутуючись у ковдру і відчула як прогнувся матрац на протилежній стороні. Знала, що він зовсім поруч і боялась навіть поворухнутись, щоб не спровокувати. Лежала й обдумувала його слова поки міцно не заснула.