Розділ 23(13)

 Дракон взяв амулет і гукнув одного з вартових, які охороняли вхід до замку.

– Повернеш володарю – скомандував Натанаіл

Вручив амулет воїну і повернувся до дівчини.

– Тепер заспокойся – прошепотів чоловік –  Сльози не в змозі щось змінити. Просто змирись і відпусти його, дозволь собі жити далі. Можливо життя тебе ще здивує.

– Ти хочеш сказати, що я покохаю тебе після того, як ти з нами повівся?! – не змогла втримати емоцій дівчина, пізно усвідомивши, що проговорила це в голос – Пробач, я не хотіла… – заціпенівши від страху.

– Ще і як хотіла, твій гострий язичок швидший за здоровий глузд і інстинкт самозбереження. Цього разу я пропущу сказане в пориві гніву крізь вуха, але якщо це повториться – покарання буде неминучим. – І так наше перше знайомство вийшло, м'яко кажучи, не надто приємним.

 Його слова пробуджували в ній нову хвилю люті та ненависті, яку важко було тримати в собі. Здається, що він спеціально випробовував її терпіння і самовладання.

– Не надто приємним?!!! – обурювалась ще більше. – Ти познущався наді мною. Коли мені було погано, ти зробив ще гірше, коли я думала що найгірше позаду, ти показав, що може бути ще нестерпніше. Ти розтоптав мене, змішав з брудом, вивернув назовні. Я тебе ненавиджу! – вона кинулась на нього з кулаками. Істерика, яка раптово охопила забрала залишки здорового глузду. Вона кричала, плакала і била кулаками по грудях дракона, який не виказуючи жодних емоцій на своєму обличчі, пропалював її своїм чорним поглядом. Вона впала до його ніг. Емоції били через край. І весь цей час він просто стояв, даючи можливість їй заспокоїтись і прийти в себе.

 Вартові кидали швидкоплинні погляди то на дівчину, то на дракона. Не зовсім розуміли як повинні реагувати в цій ситуації. Та красномовний погляд владики темряви змушував відчути себе мармуровими статуями, елементами декору замку.

– Тепер ти мене покараєш? – засмученим голосом прошепотіла дівчина. – Роби зі мною що хочеш тільки не чіпай інших. Вони не винні, що я не можу впоратись з власними емоціями.

– Хвилини слабкості бувають у кожного. Я не буду тебе карати, сьогоднішній день став для тебе справжнім випробуванням на міцність. І я нарешті почув від тебе правду. Я знаю, що ти мене ненавидиш, та зрештою я такий, який є і цього не змінити. Можна тільки прийняти й змиритись – він подав їй руку і допоміг підвестись. Схиливши голову, вона попрямувала з ним до порталу, який з’явився в повітрі.

 Біля входу він пригорнув дівчину до своїх грудей, та пройшовши крізь нього, вони вийшли не у його королівстві мороку, а в її рідному світі. Мія розплющила очі й побачила зелену траву, знайомі дерева, лавочки. Вони знаходились у мальовничому парку в центрі міста серед звичайних людей.

– Але як? – схлипувала дівчина.

– Тобі потрібно відволіктись, думаю така подорож допоможе згладити гострі кути у нашому спілкуванні. – Він галантно подав свою руку і повів алеєю парку.

– Але наш вигляд.

– А що не так? – поцікавився чоловік, обдаровуючи її приємною посмішкою.

 Мія уважно глянула на одяг і зрозуміла, що він прекрасно вписується в людське оточення. Святковий, не надто ошатний і екстравагантний. Елегантні фасони додавали святковості, наче двоє молодих людей були на романтичному побаченні.

– Ти знав, що ми потрапимо сюди? – втираючи сльози зі свого обличчя хусточкою, яку їй подав дракон, поцікавилась дівчина.

– Я очікував твоєї бурхливої реакції на вінчальну церемонію. Знаю тебе значно краще ніж ти думаєш.

– Твої очі… – Мія підняла свій погляд і була неабияк вражена, коли побачила глибокий погляд синіх очей. – Це лінзи?

– Залишки людяності, які ще не випалила темрява – посміхнувся дракон. Я ще маю чим тебе здивувати.

 Вони гуляли парком, насолоджуючись теплим, приємним вечором. Мія вже не плакала, та на душі було важко. Вона не знала як поводитись з цим норовливим драконом, можливо помилилась в ньому як і з Данарісом, та важко було повірити, що його наміри чисті, він міг грати її почуттями у своїй дивній манері. В його сьогоднішній поведінці вона шукала прихований зловісний мотив. А Натанаіл, не поспішав відповідати на головне запитання, яке її мучило: Чому саме я?

Зробивши коло парком він направився до фургончика з морозивом.

– Ти куди? – не могла навіть подумати, що він йде за десертом.

– Хочу підкорити своїй волі, створити ще одного поплічника темряви – іронічно посміхнувся Натанаіл.

– І з усіх, найкращою кандидатурою виявився продавець морозива. Чи може я помиляюсь і могутній грізний дракон захотів поласувати солоденьким?

– А ти думала я жеру на сніданок незайманих дівиць, звісно я люблю морозиво, а хто його не любить.

– Ти лякаєш мене більше, ніж зазвичай, не дракон, а загадка.

– В кожного є свої маленькі таємниці – констатував Натанаіл з легкою посмішкою на своєму прекрасному обличчі.

– І тобі не хочеться з кимось поділитись? – спробувала вивідати його плани, користуючись його настроєм.

– А що по-твоєму я зараз роблю? Я ділюсь з тобою.

Мія ніяково опустила свій погляд. Вони підійшли до фургончика.